НАВЧАЄМОСЬ ДИСТАНЦІЙНО
28.05
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
УРОК ПОВТОРЕННЯ
Повторити вивчені теми
22.05
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести за посиланням: https://naurok.com.ua/test/start/8316, зробити скрін останньої сторінки( з оцінюванням) і надіслати на мою електронну адресу або Viber до 25.05
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести за посиланням: https://naurok.com.ua/test/start/34572, зробити скрін останньої сторінки( з оцінюванням) і надіслати на мою електронну адресу або Viber до 25.05
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З:виконати тести за посиланням: https://onlinetestpad.com/ru/test/48917-ukraina-v-roki-drugoi-sv%D1%96tovoi-v%D1%96jni та https://naurok.com.ua/test/zahidno-ukra-nski-zemli-20520.html, зробити скрін останньої сторінки( з оцінюванням) і надіслати на мою електронну адресу або Viber до 25.05
21.05
ЗАВДАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ДИВІТЬСЯ У 6 ТА 11 КЛАСАХ (технічні неполадки у 10 кл.)
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: ЗАВЕРШЕННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
8 травня 1945 року стало офіційною датою повалення "тисячорічного рейху", проголошеного Гітлером. У цей день керівництво Вермахту підписало акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Тим самим Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням Німеччини до Польщі, в Європі завершилася. Вона ще кілька місяців тривала в Азії - до капітуляції Японії 2 вересня 1945 року. Згідно з оцінками істориків, ця війна забрала життя понад 60 мільйонів людей. Вигляд майже всього світу був змінений у найбрутальніший спосіб.
НАСЛІДКИ ВІЙНИ
ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ
Друга світова війна, що закінчилася в 1945 році, забрала життя більше 55 млн осіб, втрати світової економіки склали більше 4 трлн доларів. Було зруйновано більше 10 000 міст та сіл. Сільське господарство і промисловість в Європі були паралізовані нестачею особового складу та обладнання.
Політичні наслідки
Незважаючи на поразку країн Осі, які були оплотом фашизму у світі, посилювалися розбіжності між союзниками (СРСР і країнами Заходу). Почалася Холодна війна — один з наслідків Другої світової війни, в якій соціалістичний табір зазнав поразки. На територіях, де були вигнані нацистські окупанти за допомогою РСЧА, був створений пояс країн-сателітів СРСР, таких як Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія. Ці країни були «санітарним кордоном» проти Заходу. Пізніше всі ці країни увійшли до Організації Варшавського Договору.
У свою чергу, Франція, Велика Британія (втратили міжнародну вагу після Другої світової війни), а також США сформували військовий блок НАТО, до якого пізніше приєднався ряд інших держав. Таким чином, після закінчення Другої світової війни були закладені основи біполярності світу. Світ розділився на два табори — комуністичний (переважно, сателіти СРСР), а також ті держави, що підтримували капіталізм і ліберально-демократичний шлях розвитку (найчастіше сателіти країн НАТО). Відповідно, Радянський Союз і США стали наддержавами. Ці країни не могли вести відкрите військове протистояння, тому здійснювали це у вигляді втручання в локальні конфлікти. Навіть ООН, створене після закінчення Другої світової війни і покликане вирішувати всі конфлікти мирним шляхом, ніяк не могло розрядити міжнародну напруженість.
Нюрнберзький процес
Однією з найважливіших подій кінця 1940-х років став Нюрнберзький процес, де були засуджені найвизначніші нацистські діячі, такі як Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахім фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель, Ернст Кальтенбруннер, Альфред Розенберг, Ганс Франк, Вільгельм Фрік, Юліус Штрайхер, Вальтер Функ, Яльмар Шахт, Карл Деніц , Еріх Редер, Бальдур фон Ширах, Фріц Заукель, Альфред Йодль, Артур Зейсс-Інкварт, Альберт Шпеєр, Костянтин фон Нейрат, Ганс Фріче та Мартін Борман.
Представники країн-союзників (Великої Британії, США та СРСР) вивчили документи німецьких відомств, опитували свідків злочинів нацистів і, зрештою, 1 жовтня 1946 року Міжнародний трибунал у Нюрнберзі закінчив роботу та виніс вирок підсудним: 11 з них були страчені через повішення (Ріббентроп, Кейтель, Кальтенбруннер, Розенберг, Франк, Фрік, Штрайхер, Заукель, Йодль, Зейсс-Інкварт, Борман (засуджений заочно)); 1 — Герінг — також засуджений до смертної кари, покінчив життя самогубством; 3 — засуджені до довічного ув'язнення (Гесс, Функ, Редер). Деніц, фон Ширах, Шпеєр і Нейрат отримали від 10 до 20 років тюремного ув'язнення, а Шахт, Папен та Фріче, незважаючи на протести з боку радянських суддів, були виправдані.
Щодо Круппа і Лея рішення на основному процесі так і не було прийнято: Крупп через інсульт не міг бути присутнім (хоч і був пізніше засуджений), а Лей наклав на себе руки, намагаючись уникнути відповідальності.
ПРАКТИЧНА РОБОТА: Трагедія ув'язнених у німецьких концтаборах та їх доля
Д/З:опрац. відповідний параграф, перегл. відео та презент., виконати письмово практичну роботу і надіслати мені
Д/З:опрац. відповідний параграф, перегл. відео та презент., виконати письмово практичну роботу і надіслати мені
15.05
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: ПОЧАТОК РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ. УКРАЇНА В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ
https://naurok.com.ua/prezentaciya-z-istori-ukra-ni-na-temu-pochatok-radyansko-nimecko-viyni-okupaciya-ukra-ni-viyskami-nimechchini-ta-soyuznikiv-chastina-ii-17
http://www.myshared.ru/slide/961099/
Визначивши початок операції на 22 червня 1941 року, німці залучили для цього 5,5 млн. солдатів, 47260 гармат і важких мінометів, близько 4,3 тисяч танків і 4950 літаків.
Радянське військо на західних кордонах кількісно переважало німецьку армію, але 22 червня 1941 р. було заскочене зненацька нападом німців. Так почалася німецько-радянська війна, яка тривала до травня 1945 року.
За перші три тижні війни німецькі війська просунулися на територію СРСР місцями від 300 до 600 км. Був завзятий, хоча спорадичний опір Червоної армії. Наприклад, танкова битва в районі Рівне – Дубно – Броди чи оборона Києва допомогли частково стабілізувати ситуацію, завдаючи значних втрат німецькій армії. До 26 серпня 1941 р. німці втратили 94 тис. убитими і 440 тис. пораненими. Людські втрати з радянського боку були значно більшими. Тільки наприкінці 1941 р. до німецького полону потрапило 3,8 млн. солдатів. Відступаюча ЧА та війська НКВД чинили військові злочини проти мирного населення, зокрема, наприкінці червня 1941 р. у в’язницях Західної України було розстріляно близько 20 тисяч політичних в’язнів.
Український напрямок для Гітлера був одним з головних. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України – "безпосереднє стратегічне завдання".
На території України групі німецьких армій "Південь", якою командував генерал-фельдмаршал Рунштедт, протистояли радянські війська Київського особливого та Одеського воєнних округів. Після падіння Києва та ліквідації під Уманню двох радянських армій, німці замкнули кільце оточення під Полтавою, продовжуючи наступ на Харків, у Донбасі і Криму. В історію війни увійшла 8-місячна оборона Севастополя, який німецькі війська захопили лише 4 липня 1942 р.
Довготривалими і запеклими були бої за Одесу. Протягом літа-осені 1941 р. захоплена німцями територія України була поділена на такі зони окупації: Буковина і Бессарабія разом з Одесою ("Трансністрія") відійшли до Румунії, "Дистрикт Галичина" приєднувався до утвореного на польській території німцями Генерального губернаторства; на решті українських земель було створено Рейхскомісаріат "Україна" з центром у місті Рівне. Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська області та Крим входили до прифронтової зони, перебуваючи під владою військових. До кінця 1941 р. вся Україна була під німецькою окупацією, влітку 1942 р. нацисти захопили Крим.
Д/З: опрацювати поданий матеріал, перегл. відео і презентацію, скласти короткий конспект
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: УКРАЇНА - ЧЛЕН ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА
https://www.youtube.com/watch?v=bcSFPQCCC5c
https://www.youtube.com/watch?v=_jZfcAV2aUg
Сучасна Україна е однією з найбільших за площею європейських держав. На її території розташований географічний центр Європи.
Особливості географічного положення мали визначальний вплив на геополітичне становище українських земель: вони завжди сполучали й водночас роз’єднували Європу та Азію. Територія України не має природно захищених кордонів із сусідніми державами. Вона є компактною, освоєною людиною, без екстремальних умов для життя. Помірні природно-кліматичні умови, родючі землі, наявність досить багатих мінеральних та інших ресурсів створюють сприятливі можливості для її розвитку. Одночасно із цим Україна має високий рівень транзитності території та вихід до морів, які створюють для неї сприятливі умови для інтеграції у світове господарство.
https://naurok.com.ua/prezentaciya-ukra-na-chlen-evropeyskogo-ta-svitovogo-spivtovaristva-131206.html
Д/З: опрац. пар.3, перегл. відео та презент., письмово "Глобальні проблеми сучасності"(есе, повідомлення або презентація)-на мою електронну пошту
14.05
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: ЗМІНА КОРДОНІВ УКРАЇНИ. РАДЯНІЗАЦІЯ
https://www.youtube.com/watch?v=smOT9g3F9x8
https://www.5.ua/suspilstvo/richnytsia-pryiednannia-zakhidnoi-ukrainy-do-ursr-velyka-obiednannia-i-represii-129918.html
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/pochatok-drugoi-svitovoi-viyni-ta-zmina-kordoniv-ukraini.html
Але згодом радянська влада, зміцнивши свою позицію, розпочала нав’язувати місцевому населенню свою ідеологію, яка дістала назву радянізація.Вона проявилась в наступному: була заборонена діяльність українських і польських політичних партій. (Лише ОУН, перебуваючи у підпіллі, продовжила боротьбу); в 1940 році в Західній Україні були проведені вибори до Рад різних рівнів, які були безальтернативними; відбулась націоналізація промисловості і продовження елементів індустріалізації за радянським зразком; здійснена аграрна реформа з конфіскацією польського поміщицького землеволодіння і передачею земель біднякам, але при цьому розпочалось створення колгоспів. На 1941 рік колгоспами було охоплено 13% сільських господарств; ув’язнення політичної еліти, яка керувала краєм до цього часу; поширення на Західну Українудепортацій( примусове виселення незгодних). На 1940 рік з краю було депортовано 10% населення. Боротьбу проти сталінського тоталітаризму очолила Організація Українських Націоналістів, яка нараховувала біля 20 тисяч чоловік. Жорстку протидію ОУН чинило НКВС. Так, у січні 1941 року у Львові відбувся гучний судовий процес над 59 членами ОУН. Серед них наймолодшою була 15-тирічна дівчина. В результаті 42 особи, в тому числі 11 дівчат, були засуджені до смертної кари, інші отримали тюремне
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТАТЕМА: ЗМІНА КОРДОНІВ УКРАЇНИ. РАДЯНІЗАЦІЯ
https://www.5.ua/suspilstvo/richnytsia-pryiednannia-zakhidnoi-ukrainy-do-ursr-velyka-obiednannia-i-represii-129918.html
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/pochatok-drugoi-svitovoi-viyni-ta-zmina-kordoniv-ukraini.html
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Англія та Франція, будучи союзниками Польщі, стали на її захист. Далі події почали розгортатись згідно “пакту Молотова - Ріббентропа”. Польська армія змушена була відступати. Згідно домовленостей Червона армія, під лозунгом “братерської допомоги” повсталим робітникам Польщі і братам українцям, 17 вересня перейшла польський кордон. Українським фронтом командував маршал Семен Тимошенко (1895-1970). В поході брало участь 1 млн. червоноармійців. Поляки, воюючи проти німців, майже не чинили опору червоноармійцям. В складі польської армії воювало майже 200 тисяч українців. Подекуди виникала сутички. Загальні втрати Червоної Армії склали 795 убитими, 10 танків, 35 автомобілів, 5 гармат і 2 літаки. 17 вересня Червона армія захопила Тернопіль а 22 – Львів. В полон було взято 304 тисячі польських солдатів і офіцерів. Українських солдатів відпускали додому а польських в радянські концтабори. На жаль, останній типовий підручник з “Історії України” (автори О.І.Пометун і Н.М.Гупан) з якихось причин упустили той факт, що 15 тисяч польських офіцерів були розстріляні НКВС в Катинському лісі під Смоленськом, під Харковом і Києвом. Червоній армії в Західній Україні було наказано, не чинити кривд, тому спочатку їх прихід був зустрінутий позитивно. Але подальші дії, і зокрема, підписаний 28 вересня 1939 року Договір про дружбу і кордони між Німеччиною і СРСР, насторожили західноукраїнців. Цей договір розділив західноукраїнців, адже Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя відійшли до Німеччини. Та все ж певний час доброзичливе ставлення зберігалось. Цьому сприяла також конфіскація земель у польських поміщиків.
Після включення Західної України до СРСР постало питання про захоплення в Румунії Північної Буковини і Бессарабії. Перш за все В.Молотов, (народний комісар зовнішніх справ СРСР) заявив, що СРСР ніколи не визнавав захоплення Румунією Бессарабії (березень 1940 року). Німеччина, зв’язана подіями на Західному фронті, не підтримала на даному етапі свого союзника, пообіцявши вирішити цю проблему пізніше. Тому, після ультиматуму СРСР, 28 червня 1940 року румунський уряд згодився передати ці території СРСР. В Бессарабію і Північну Буковину ввійшла Червона армія під командуванням Г.Жукова. 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла рішення про приєднання Північної Буковини і Південної Бессарабії до УРСР. Від УРСР була забрана Молдавська Автономна РСР (сучасне Придністровя в Молдавії), і 15 серпня 1940 року утворено Молдавську РСР.
Спочатку нова влада здійснювала певні позитивні дії, що підтримувалось західноукраїнським населенням. Перш за все, в Західній Україні було створено шість областей: Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську. На території Північної Буковини – Чернівецьку а на Півдні Бессарабії- Ізмаїльську.Позитивні ператворення:націоналізація промисловості, що належала полякам і євреям; переселення міської бідноти у будинки колишніх багатіїв; безкоштовне медичне обслуговування; розширення українських шкіл; експропріація землі у поміщиків і передача її бідним селянам; подолання безробіття через звільнення робочих місць від поляків і румунів. Найбільшпозитивним явищем було обєднання всіх українських земель в одній території.
Але згодом радянська влада, зміцнивши свою позицію, розпочала нав’язувати місцевому населенню свою ідеологію, яка дістала назву радянізація.Вона проявилась в наступному: була заборонена діяльність українських і польських політичних партій. (Лише ОУН, перебуваючи у підпіллі, продовжила боротьбу); в 1940 році в Західній Україні були проведені вибори до Рад різних рівнів, які були безальтернативними; відбулась націоналізація промисловості і продовження елементів індустріалізації за радянським зразком; здійснена аграрна реформа з конфіскацією польського поміщицького землеволодіння і передачею земель біднякам, але при цьому розпочалось створення колгоспів. На 1941 рік колгоспами було охоплено 13% сільських господарств; ув’язнення політичної еліти, яка керувала краєм до цього часу; поширення на Західну Українудепортацій( примусове виселення незгодних). На 1940 рік з краю було депортовано 10% населення. Боротьбу проти сталінського тоталітаризму очолила Організація Українських Націоналістів, яка нараховувала біля 20 тисяч чоловік. Жорстку протидію ОУН чинило НКВС. Так, у січні 1941 року у Львові відбувся гучний судовий процес над 59 членами ОУН. Серед них наймолодшою була 15-тирічна дівчина. В результаті 42 особи, в тому числі 11 дівчат, були засуджені до смертної кари, інші отримали тюремне
Підприємства України напередодні війни в основному були мілітаризовані. Зявились нові типи озброєнь, такі як Т-34, який виготовлявся на Харківському заводі ім..Комінтерна. У 1940 році обсяг промислової продукції УРСР перевищив рівень 1913 року в 7,3 рази. Зростала чисельність Червоної Армії. В УРСР знаходилось 50% військових навчальних закладів всього СРСР. Але через масові репресії, на початок 1941 року лише 7% командного складу армії мали вищу освіту. Проводилась оборонно-масова робота серед населення. Цим займався ТСОАВІАХІМ(Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву). В цій організації було задіяно біля 2 млн. чоловік.
У зв’язку з нестачею робочої сили на виробництві через збільшення армії, було затверджено звання “Героя Соціалістичної Праці”, медаль “За трудову відзнаку” і т.п. Також розвивались різні новаторські рухи, серед яких можна назвати рух багатоверстатників, рух жінок за оволодіння технікою (перша жінка –тракторист Паша Ангеліна) і т.п.
Особлива увага приділялась зміцненню трудової дисципліни. Її порушники суворо карались. У 1940 році президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ “Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств та установ”. Осіб, що порушували ці правила, заарештовували і відправляли у виправні табори.
Входження західноукраїнських земель до СРСР
22 жовтня 1939 р. — вибори до Народних Зборів Західної України (під контролем радянських військових та політпрацівників), які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. Листопадові сесії союзної та української Верховних рад затвердили закони про возз’єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
26 червня 1940 р. — уряд СРСР звернувся до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину. Під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР. 30 червня Червона армія зайняла ці території.
2 серпня 1940 р. — рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР.
Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані з єдиній державі.
Радянізація західноукраїнських областей
Радянізація – це система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.
Основні заходи радянізацїі:
- поширення радянського законодавства;
- скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони і т. ін.;
- направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);
- націоналізація промислових підприємств;
- початок примусової колективізації (весна 1940 р.);
- заборона всіх політичних партій, громадських; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;
- розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;
- українізація освіти, преси;
- уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;
- суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;
- командно-адміністративні методи впровадження радянської політики;
- нехтування місцевих особливостей та традицій;
- утиски церкви, особливо греко-католицької;
- репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.
Результатом політики радянізації стало, з одного боку покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого — зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів оунівців.
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. відео та презент.
ТЕМА: МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
https://www.youtube.com/watch?v=Bi7Em7XWMj8
Міжнаро́дні відно́сини — система транскордонних соціальних взаємодій, суб'єктами яких є держави, міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації та, за особливих умов, приватні особи. Наука про міжнародні відносини є комплексною та міждисциплінарною. У сферу міжнародних відносин входять військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства.
Міжнаро́дне пра́во — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, які виникають унаслідок погодження між державою та іншими суб`єктами міжнародного співтовариства і регулює відносини з метою мирного співіснування
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: ПЕРЕБІГ ВІЙНИ У 1941-1943 рр. ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ І РУХ ОПОРУ
Німе́цько-радя́нська війна́ — війна між Німеччиною та Радянським Союзом, що тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни.На боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. Радянський Союз підтримували держави-союзники, насамперед США та Велика Британія.Бої німецько-радянської війни є одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття. Війна мала тотальний характер і супроводжувалася надзвичайною жорстокістю з обох сторін, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями тощо. Близько третини усіх загиблих у Другій світовій війні припадає на німецько-радянську війну.
Перебіг війни зумовив поразку Німеччини, а з нею усіх країн Осі у Другій світовій війні. Результати війни спричинили посилення СРСР та сприяли створенню в Східній Європі низки залежних від нього комуністичних режимів.
https://www.youtube.com/watch?v=VkACkR8iHrc
https://naurok.com.ua/prezentaciya-druga-svitova-viyna-145579.htmlhttps://www.youtube.com/watch?v=VkACkR8iHrc
Створення антигітлерівської коаліції
Антигітлерівська коаліція – союз держав і народів, що склався під час Другої світової війни проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників. До коаліції входили СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай, Югославія, Польща, Чехословаччина та інші країни, що брали участь у воєнних діях або надавали допомогу союзникам. Наприкінці війни до складу коаліції входило близько 50 держав.
З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії У.Черчілль заявив: "Кожний, хто воює проти Гітлера, – друг Англії, кожен, хто воює на його боці,– ворог Англії". 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем’єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе". Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.
12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою спільною акцією СРСР і Великбританії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення його з Німеччиною.
14 серпні 1941 р. після зустрічі Рузвельта та Черчілля з`явився документ під назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підгрунтя. До цієї Хартії у грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Хартія була першим документом, в якому були викладені цілі США і Великобританії у війні і загальні положення післявоенного устрою світу. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.
Новий порядок — політичний режим, який Третій Рейх хотів встановити на окупованих територіях. Встановлення Нового порядку почалося задовго до початку Другої світової війни, але було публічно проголошено Адольфом Гітлером у 1941 році.
Окрім всього, Новий порядок передбачав створення пангерманської держави, яка базувалася на націонал-соціалістичній ідеології, що забезпечило б панування арійської раси, масивну територіальну експансію у Східній Європі, а також проведення плану «Ост».
Рух опору (фр. résistance) — організовані зусилля частини населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності, зумовлюється дуже рішучими діями (досягнення успіху за допомогою найрадикальніших методів).
Це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і спочатку вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», Народно-визвольна армія Югославії[1], польська Армія Крайова, радянський партизанський рух, Українська Повстанська Армія.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УКРАЇНА У МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
https://vseosvita.ua/library/ukrainske-pitanna-u-miznarodnij-politici-naperedodni-drugoi-svitovoi-vijni-90568.html
Наприкінці 30-х років обстановка в Європі характеризувалася наявністю двох полюсів:
• на заході — фашистська Німеччина, що очолювала так званий «антикомінтернівський» пакт, до якого входили Німеччина, Італія, Японія;
• на сході — Радянський Союз.
Українські землі напередодні Другої світової війни були роз’єднаними і перебували під владою чотирьох держав:
• СРСР (Українська PCP);
• Польщі ( Галичина, Підляшшя, Волинь);
• Чехословаччини (Закарпаття);
• Румунії (Північна Буковина, Хотинський, Ізмаїльський, Акерманський повіти Бессарабії).
Фашистська Німеччина прагнула перерозподілу Європи на свою користь. Гітлер вміло використовував для цього «українську карту»: як для завоювання на свій бік союзників у Центральній Європі, так і для створення стратегічного плацдарму для нападу на СРСР.
Після Мюнхенського пакту (30 вересня 1938 р.) і розчленування Чехословаччини об’єктом дипломатичних інтриг стало Закарпаття, якому спочатку було надано автономію, потім проголошено незалежність Карпатської України, яку за згодою Німеччини окупувала Угорщина.
У березні — червні 1939 р. велись англо-франко-радянські переговори про укладення військово-політичного союзу проти агресора, які закінчилися безрезультатно. Утім кожна зі сторін діяла у власних інтересах, водночас таємно вела переговори з Гітлером. Кожен мав власну мету, а тому переговори затягувалися.
1. Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення Німеччини й СРСР.
2. Радянський Союз використовував переговори для тиску на Німеччину під час підготовки політичного й економічного договору.
3. СРСР насторожували договори Великої Британії (від 30 вересня 1938р.) і Франції (від 6 грудня 1938 р.) з Німеччиною.
21 серпня 1939 р. радянська сторона запропонувала перенести переговори на пізніше, а сама вже вела переговори з Німеччиною.
У серпні 1939 р. всі західноукраїнські землі опинилися в епіцентрі європейської політики, насамперед зовнішньої політики СРСР та Німеччини, наслідком якої став німецько-радянський договір про ненапад, а також таємний протокол про розподіл Європи.
Висновки
1. Відповідальність за зрив англо-франко-радянських переговорів 1939 р. несли всі сторони.
2. Ці тристоронні переговори дали можливість і велику перспективу Й. Сталіну розпочати переговори з Німеччиною.
3. Напередодні Другої світової війни всі західноукраїнські землі опинилися в епіцентрі європейської політики, насамперед зовнішньої політики СРСР і Німеччини.
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. відео та презент.
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: ІНТЕГРАЦІЯ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
Д/З: опрац. пар.1, перегл. відео та презент.
07.05
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: ЛОБІЮВАННЯ ІНТЕРЕСІВ ТА КОРУПЦІЯ
Д/З: опрац. пар.7, перегл. відео та презент.
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
Дру́га світова́ війна́ — глобальний збройний конфлікт, що тривав від 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року. У війні взяло участь понад 60 країн, зокрема всі великі держави, які утворили два протилежні військові табори: блок країн Осі та антигітлерівську коаліцію («союзники»). Безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. Супротивні держави кинули всі економічні, промислові та наукові можливості на потреби фронту, стираючи різницю між цивільними та військовими ресурсами. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб, більшість із яких були мешканцями Радянського Союзу та Китаю. Друга світова війна відзначилася численними масовими вбивствами і злочинами проти людяності, насамперед Голокостом, стратегічними килимовими бомбардуваннями та єдиним в історії військовим застосуванням ядерної зброї.
Д/З: опрац.відповідн. пар., перегл. відео та презент.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести за посиланням: https://naurok.com.ua/test/start/140220 і відправити на мою електронну пошту
30.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Повсякденне життя населення в УСРР/УРСР та в українських регіонах у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії в міжвоєнний період: спільне та відмінне (порівняння).Третя спроба утвердити незалежність України в XX ст. (есе)
Д/З: звіт чекаю на моїй електронній пошті
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: РИНОК ПРАЦІ
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-na-temu-rinok-praci-145222.html
Д/З: пар.6, перегл. презентації, скласти резюме: https://www.youtube.com/watch?v=wGjB4_-aSYE
ТЕМА: ПАКТ "МОЛОТОВА - РІББЕНТРОПА"
Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа (нім. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; рос. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом[2]) — розрахована на 10 років міждержавна угода, датована 23 серпня 1939 року[3], підписана у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна та посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга.
Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з нею, і на Рапалльську угоду 1922 року.
Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та надавав можливість захоплення колишніх територій Російської імперії, а також територій, що ніколи їй не належали.
Підписання угоди 23 серпня 1939 року було важливим тактичним епізодом, що розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Рейху та Радянського Союзу. Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на Польщу[4].
Договір, разом з іншими радянсько-німецькими угодами, втратив силу 22 червня 1941 року після нападу Німеччини на Радянський Союз[5]. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним від моменту підписання [6].
Д/З: опрац.відповід. пар., перегл. відео та презент.
24.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. "МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ: ОСНОВНІ СТАТТІ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ"
1.Переглянути відео-уроки:
https://www.youtube.com/watch?v=BG4YOBRe-iM
3.Порівняти з бюджетом міст України (одним на вибір) у вигляді таблиці .
Звіт чекаю на моїй електронній пошті
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: КУЛЬТУРА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Непростими, але по-своєму яскравими були шляхи розвитку української культури у міжвоєнний час за межами УРСР. З 1919 по 1939 рр. Західна Україна була окупована Польщею. Північна Буковина перебувала під владою Румунії, а Закарпаття опинилося у складі ново- утвореної Чехословаччини. У ставленні до місцевого населення проводилась фактично колоніальна політика. Польська, румунська, чеська адміністрації розглядали українські землі як сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили. По хижацькому експлуатувались природні багатства краю.
Західноукраїнське населення було позбавлене державної підтримки у розвитку освіти, науки, мистецтва. Урядові кола Польщі навіть назву Західної України замінили на “Східну Малопольщу.” Вони висунули теорію, згідно з якою нібито в “Східній Малопольщі” нема українців, а є окремі етнографічні групи населення: лемки, бойки, русини, гуцули та ін., яких потрібно прилучити до польської культури, або попросту полонізувати. Запроваджувались дискримінаційні заходи в галузі освіти і культури, закривались українські школи, культурні заклади, припинялися україномовні видання, переслідували українську літературу та мову. Під гаслом чистки суспільства від так званого “гайдамацького елементу” розпочалося масове звільнення українських робітників, зміщення з різних посад української інтелігенції.
Освіта
Внаслідок масової полонізації шкіл на Західній Україні в 1939 р. залишилось лише 139 шкіл з українською мовою навчання. Польська мова стала офіційною урядовою мовою на окупованих землях в усіх установах та навчальних закладах.
31 липня 1924 р. польський уряд прийняв ганебний “кресовий” шкільний закон . Згідно з цим законом вживання української мови в школах практично заборонялося. Дітей українців у полонізованих школах шляхом морального, а то й фізичного тиску змушували називати себе поляками, що живуть на польській землі.
В 1921 р. представники демократичної громадськості створили у Львові таємний Український університет і Вищу технічну школу. Ректором університету був літературознавець і поет В. Щурат . Після державного перевороту в 1926 р. у Польщі ці заклади були розігнані, а їх майно конфісковано.
Преса
Важливу роль у культурному житті відігравала преса. Літературним центром національного табору був “Вісник” Дмитра Донцова, до нього примикав уніатський часопис “Дзвони”. Лівий табір репрезентували журнали “Нова куль- тура” (1923–1924 рр.) “Культура”(1924–1934 рр.), газети “Світло” та інші. Продовжувалося українське книговидання.
Українські землі на заході у міжвоєнний період підпали під важкий політичний та економічний прес. Політична конфронтація досягла високого напруження. Культура, розвиваючись властивими їй шляхами, також става- ла зброєю боротьби галичан за національне самоутвердження.
Мистецтво
На Заході України в 20–30-х рр. були сконцентровані значні мистецькі сили. У Львові працювали художники Петро Холодний, Микола Бутович, Павло Ковтун та ін. У Львові існували власні українські мистецькі об’єднання: Гур- ток діячів українського мистецтва (ГДУМ), Союз українських митців (СУМ), Асоціація незалежних українських митців (АНУМ). Працювали у Львові й визначні музиканти, композитори – Станіслав Людкевич, Василь Барвінський; розвивалася театральна справа. Досягнення західноукраїнського мистецтва 20–30- х рр. закладали грунт для тієї важли- вої ролі, яку йому судилося відіграти в західноукраїнському культурному житті наступних десятиріч.
Але мріям мешканців Західної України про соціальне і національне визволення, сподіванням на духовне відрод- ження та справжню українізацію всіх ланок суспільного життя не судилося здійснитися у “вікопомному вересні” 1939 року. Об’єднання західноукраїнських земель у складі СРСР, де українізація як соціально-культурний процес була вже придушена, не сприяло розвиткові справді вільної самобутньої культури.
Українська політична еміграція.
Поразка в боротьбі за державну незалежність України спричинила другу хвилю української еміграції, яка мала переважно політичний характер. У цей час почали емігрувати діячі часів УЦР, гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР, ЗУНР тощо. Значна частина українських політичних емігрантів осіла в Польщі, Чехословаччині, Австрії, Італії, Німеччині, Франції та США, Канаді.
Формування центрів еміграції відбувалося в декілька етапів. На початку 1920-х рр. більшість української політичної еміграції перебувала на території Польщі та Румунії.
Спочатку лідери еміграції сподівалися за рахунок зовнішньої підтримки відновити українську державність, намагалися зберегти організовані загони інтернованих частин українських армій. Проте після поразки Другого зимового походу ці надії виявилися марними. Країни Заходу не бажали здійснювати нової інтервенції проти радянських республік. Поступово всі збройні формування й державні органи, що опинилися в еміграції, були розпущені або ледь жевріли. Чимало зусиль для розпаду української еміграції доклали дипломатія та розвідувальні органи СРСР. Їм вдалося усунути з прикордонних держав значні сили української політичної еміграції, внести розкол серед провідних діячів, домогтися репатріації на територію УСРР значної частини бійців Армії УНР, діячів українського руху в Галичині. У 1926 р. у Парижі було вбито С. Петлюру.
У 1930-ті рр. у середовищі політичної еміграції відбувалися значні зміни. Голодомор в УСРР та політичні репресії остаточно розвіяли радянофільські настрої. Керівну роль у середовищі еміграції взяли на себе сили, які сповідували жорсткі антикомуністичні націоналістичні погляди. Найбільшу активність у цьому напрямку проявляла ОУН, прагнучи очолити український національний рух. Частина лідерів української еміграції стала вбачати в Німеччині ту силу, на яку можна спертися в боротьбі за відновлення української державності.
Зрештою на кінець 1930-х рр. сформувалися три основні групи української еміграції, які мали різні політичні орієнтири: 1) це організації, які гуртувалися навколо ідеї відновлення УНР. Вони орієнтувалися на підтримку Франції, Англії, Польщі та США і сповідували демократичні цінності. Проте їхній вплив на еміграцію в 1930-ті рр. був доволі обмежений; 2) це прихильники П. Скоропадського, які мали деякі зв’язки у вищих ешелонах влади Німеччини. Однак їхній вплив на еміграцію був незначним, хоча вони й намагалися створити мережі своїх організацій в українській діаспорі США та Канади; 3) це мережа організацій, які перебували під впливом ОУН. Саме вони в той час мали найбільшу підтримку.
Висновки. Національна українська культура на західноукраїнських землях у міжвоєнний період розвивалась як відповідно до загальноєвропейських мистецьких тенденцій, так і в напрямку протистояння асиміляційним процесам, які проводили уряди Польщі та Румунії.
• Незважаючи на несприятливі обставини, українська культура активно розвивалася: працювали та відкривалися школи з українською мовою викладання, громадські та просвітні організації, науково-освітні заклади, мистецькі товариства, музеї, театри, видавали україномовну пресу, книги тощо. Сформувалася нова плеяда українських діячів культури.
• Поразка в боротьбі за державність спричинила другу хвилю української еміграції, яка мала переважно політичний характер. Саме українська політична еміграція 1920—1930-х рр. об’єднала покоління борців за незалежність України в 1917—1921 і 1940—1950-х рр.
Д/З: опрацювати поданий матеріал, перегл. відео і презентацію, скласти короткий конспект
23.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: ПІДПРИЄМНИЦТВО
Підприємництво — це вільна, ініціативна діяльність людей у різних сферах виробництва, що здійснюється на власний страх і ризик з метою одержання прибутку. Підприємництво є необхідною визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Якщо нема підприємців, то нема й ринку, і навпаки.
У науковий обіг поняття "підприємець" увів англійський економіст Р. Кантільйон на початку XVIII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими доходами — ремісників, селян, тобто тих, хто вів економічну діяльність в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він уважав готовність до ризику. Прагнення підприємця отримати високий прибуток спонукає Його творчо застосовувати свої здібності, йти на ризик, сумлінно працювати. Він прагне проявити себе як особистість, реалізувати свої ідеї, зробити їх надбанням суспільства. Усе це робить підприємницьку діяльність локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства.
Д/З: пар.5., перегл. відео та презентації
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: НАЗРІВАННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1933 - 1939 рр. - період назрівання Другої світової війни. Країни, не задоволені результатами Першої світової війни - Німеччина, Італія, Японія, СРСР, починають боротьбу за перерозподіл світу. Посилюється державне втручання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення, а в Німеччині, Італії, СРСР посилення державного регулювання призвело до остаточного утвердження тоталітарних диктатур, за яких держава стала контролювати всі сторони життя країни. Встановлено диктатури в Іспанії і Румунії. З метою захисту від фашизму утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі. Вирішити мирним шляхом суперечки, що назріли, не вдалося, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939 - 1945 рр.
https://vseosvita.ua/library/nazrivanna-drugoi-svitovoi-vijni-18597.html
Д\З: опрац.відповід. пар., перегл. відео та презент.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
Українські землі у складі Чехословаччини
У складі Чехословаччини Закарпаття було окремим адміністративним краєм і спочатку називалося Підкарпатською Руссю, а згодом було перейменоване на Підкарпатський край.
Уряд Чехословаччини обіцяв українцям широкі автономні права, щоправда, ці обіцянки здебільшого так і залишилися на папері.
• русофіли — українці (або русини, як вони себе називали), що вважали себе частиною єдиного руського народу;
• український народовецький (українофільський) табір, що розглядав населення Закарпаття як частину єдиного українського народу й боровся за автономію краю, а в перспективі — за возз'єднання із самостійною незалежною Українською державою.
Чеський уряд убачав у Закарпатті тільки аграрно-сировинну базу своєї держави. Вага промисловості в економіці краю не перевищувала 2%. Чеська влада намагалася підтримати аграрний сектор Закарпаття, передаючи селянам окремі землі угорських поміщиків. Та сільському господарству катастрофічно бракувало капіталовкладень.
За підрахунками українського історика О. Бойка, 90% селянських господарств потрапили в кабалу до банків і лихварів, а різноманітні штрафи та податки протягом 1919-1929 pp. зросли в 13 разів. Це викликало протест місцевих українців.
За час перебування Закарпаття у складі Чехословаччини влада понад 90 разів віддавала команду військам і поліції відкривати вогонь по українцях.
Проголошення Карпатської України
Щоб заручитися підтримкою Угорщини в майбутній війні, 2 листопада 1938 року Німеччина та Італія провели у Відні арбітраж, який розділив Закарпаття. Гітлерівська дипломатія передала Будапештові значну кількість українських земель зі 180-тисячним населенням і найбільшими містами: Ужгородом, Береговим, Мукачевим.
Уряд А. Волошина переїхав до Хуста. Йому вдалося провести кілька реформ, серед яких українізацію адміністративної влади та освіти. Був створений зародок збройних сил — «Карпатська Січ», до складу якої увійшли 5 тис. осіб.
Виникнення Карпатської України викликало неабияке піднесення на інших українських землях. Багато молодих українців, особливо з Галичини, переходили кордон і вливалися до лав «Карпатської Січі».
«Карпатська проблема» викликала новий розкол в ОУН. Галицький провід був готовий усебічно підтримати карпатоукраїнців, а оточення А. Мельника, знаючи реальні плани Гітлера, закликало до стриманих дій.
У ніч з 14 на 15 березня 1939 року німецька армія вступила на терени Чехословаччини. За угодою з Гітлером Угорщина почала окупацію всього Закарпаття. 15 березня 1939року Сойм Карпатської України проголосив незалежність країни й ухвалив Основний закон, який містив такі положення:
• «Карпатська Україна є незалежна Держава;
• Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА;
• Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Соймом Карпатської України;
• Державною мовою Карпатської України є українська мова;
• Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта...». Президентом Карпатської України став обраний під гуркіт гармат Августин Волошин. 14 березня угорські війська вдерлися на Закарпаття.
Воєнізована організація, створена для охорони краю, — «Карпатська Січ», — незважаючи на героїчний опір, не змогла зупинити вторгнення 40-тисячної угорської армії.
Закарпатська Україна була окупована Угорщиною, яку підтримувала фашистська Німеччина. А. Волошин разом з урядом змушений був емігрувати.
Попри морок окупації, який знову охопив Закарпаття, проголошення незалежної держави мало велике історичне значення, бо продемонструвало непоборне прагнення населення краю до возз'єднання в єдиній Українській державі.
Персоналії
Августин Волошин (1874-1945)
Видатний український педагог, науковець, релігійний і громадський діяч, президент Карпатської України. Народився в с. Келеничі (тепер Міжгірського району Закарпатської обл.) Здобув теологічну освіту в Ужгородському університеті, закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті й одержав диплом викладача математики й фізики. Разом з однодумцями розгорнув велику культурницьку діяльність на Закарпатті: видавав газети, популярну серію дешевих книжок щодо створення кооперативів, читалень, підручники, посібники тощо. У травні 1920 року під безпосереднім впливом А. Волошина постає товариство «Просвіта», яке відіграло велику роль у формуванні національної свідомості мешканців Закарпаття. У 1938 році очолив уряд Підкарпатської Русі. Під час приєднання Чехії до гітлерівської Німеччини й проголошення незалежності Словаччини проголосив 14 березня 1939 року незалежність Карпатської України. Після угорської окупації Закарпаття змушений був емігрувати. Упродовж 1939—1945 pp. живу Празі, був ректором Українського вільного університету. У травні 1945 року радянські спецслужби заарештували А. Волошина й перевезли до Москви, де він і помер у тюрмі.
Д/З: опрацювати поданий матеріал, перегл. відео і презентацію, скласти короткий конспект
17.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
Д/З: повторити попередні теми
16.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКАДІ РУМУНІЇ
Статус українських земель у складі Румунії:
- У 1918 р. Румунія окупувала Бессарабію та Північну Буковину.
- 11 вересня 1919 р. Антанта підписала з Австрією Сен-Жерменський договір: Буковину офіційно передано Румунії.
- 1920 р. - Бессарабський протокол у Парижі (Англія, Франція, Італія, Японія): затвердження захоплення Румунією Бессарабії.
Національне гноблення:
- Проведення колоніальної політики - румунізації (зміцнення контролю над українськими територіями).
- Закон про адміністративну уніфікацію (законодавство старого королівства поширювалося на приєднані землі).
- Ліквідовано самоврядування громад.
- Оголошення румунської мови державною.
- 1919 р. - закон про прийняття на роботу в державних установах тільки тих, хто знає румунську мову.
- Заборона української мови в державних і муніципальних органах.
- Змінення українських назв міст і сіл на румунські.
- Закриття українських шкіл.
- Заборона ввезення українських книжок і музичних товарів.
- Закриття української кафедри у Чернівецькому університеті.
- Підпорядкування української православної церкви Румунському патріархату.
Економічне життя:
- Кустарне виробництво з ручною і напівручною працею;
- Найбільш розвинена харчова промисловість;
- Масове безробіття;
- 1919 р. - аграрна реформа (не бралися до уваги інтереси українського селянства).
- Скорочення посівних площ, зменшення поголів'я робочої і продуктивної худоби.
Опір населення румунській політиці: 1924 р - Татарбунарське повстання (придушення, "процес 500")
Культурне життя
Проводилася політика румунізації українського населення:
- румунську мову оголошено державною;
- закривались українські школи і культурно — освітні установи;
- людей переслідували за вживання української мови;
- накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів;
- у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;
- румунізувалися навіть прізвища та церковна служба.
Політичне життя
Водночас тяжке економічне становище більшості населення і асиміляторську політику румунської адміністрації використовувало керівництво радянської Росії для розпалювання напруженості в Буковині і, особливо, в Бессарабії. Радянська Росія прагнула розгорнути через місцеві комуністичні осередки в Бессарабії широкий партизанський рух, який мав бути додатковим засобом дипломатичного тиску на Румунію, щоб та відмовилася від анексованих територій. Збройні загони повстанців діяли на всій території Бессарабії. Вони нападали на поміщицькі маєтки, приміщення сигуранци (таємної поліції) і жандармські пости, знищували засоби зв'язку. Протягом 1918–1924 pp. відбулося понад 150 збройних виступів. Апогеєм цієї боротьби стало Татарбунарське повстання у вересні 1924 р., в якому взяло участь близько 6 тис. осіб. Повсталі селяни півдня Бессарабії проголосили в деяких селах Акерманського, Ізмаїльського, Бендерського та Кагульського повітів радянську владу. Проте слабоозброєні повстанці не змогли протистояти румунській регулярній армії. Під час боїв з румунськими каральними підрозділами велика кількість повстанців загинула, частина потрапила у полон і без суду та слідства була розстріляна. Після придушення повстання близько 500 селян заарештували, а судові переслідування тривали до 1929 р.
Натомість на Буковині політична активність українців відобразилась у діяльності трьох основних політичних сил, таких як:
1. Комуністична партія Буковини, очолювана С. Канюком, В. Гаврилюком, Ф. Стасюком та ін. Ця партія тривалий час входила безпосередньо в КП(б)У на правах автономної крайової організації, боролася за возз’єднання з Радянською Україною.
2. Українська національна партія на чолі з В. Залозецьким, утворена 1927 р. Партія виступала за "органічну" роботу і компроміс з існуючим режимом. Протягом свого існування (1927–1938 рр.) здобула декілька місць у румунському парламенті.
3. Націоналістичний рух, що сформувався на Буковині в середині 1930-х років.
Будителем національної свідомості в цей час став журнал "Самостійна думка", який редагував С. Никорович (водночас обіймав посаду зв'язкового ОУН від Буковини). Незабаром тут було утворено ОУН південно-західних українських земель. Крайовим провідником на Буковині, у Бессарабії та на Мармарощині став Орест Зибачинський. ОУН заснувала студентську організацію "Залізняк" та спортивне товариство "Мазепа". ОУН чинила активний опір окупаційній владі. її активісти поширювали серед населення листівки із закликами боротися за визволення Буковини з-під румунського гніту, вивішували в людних місцях синьо-жовті прапори тощо. У 1938 p. після встановлення в Румунії військової диктатури лише націоналісти завдяки конспірації зберегли свою організаційну структуру і не зникли з політичної сцени.
Д/З: перегл. відео урок, лекцію, презентації та скласти корот. конспект
16.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ "РОДИННИЙ БЮДЖЕТ"
Д/З: пар.4 розд.6, перегл. відео та на основі зразка скласти умовний бюджет сім'ї (відправити на мою ел. пошту: gorbachik1972@gmail.com)
16.04
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
Д/з:повт. розділ 3" ПРОВІДНІ ДЕРЖАВИ СВІТУ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД"
10.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: ЕКОНОМІКА ДОМОГОСПОДАРСТВА
Дома́шнє господа́рство або ха́тнє господа́рство, домогоспода́рство (англ. Household) — суб'єкт економічної діяльності, пов'язаний з веденням домашнього господарства, тобто переважно зі споживанням. Поняття домогосподарства охоплює економічні об'єкти і процеси, які відбуваються там, де постійно проживає людина, сім'я.
Згідно з визначенням К. Р. Макконнелла і С. Л. Брю, домогосподарство — економічна одиниця, яка складається з однієї або більшої кількості осіб, вона постачає ресурси для економіки і використовує отримані за них гроші на придбання товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби.
Головними рисами домашнього господарства є:
- приватна власність на економічні ресурси (земельні, капітальні, трудові, підприємництво);
- здатність самостійно приймати власні рішення (суверенітет споживача);
- прагнення до максимального задоволення своїх потреб.
Домашні господарства використовують доходи, отримані від продажу своїх ресурсів, для придбання товарів і послуг фірм.
У мікроекономічному аналізі домогосподарство виступає в якості споживача економічних благ (товарів і послуг). Цей суб'єкт (дійова особа, актор) має у власності економічні ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво), які пропонує фірмі на відповідних ресурсних ринках. При продажу ресурсів фірмі домогосподарство отримує доходи на ресурси (факторні доходи): ренту, оренду (на землю), процент (на капітал), заробітну плату (на робочу силу), прибуток (на підприємництво).
У мікроекономічному аналізі домогосподарство виступає в якості споживача економічних благ (товарів і послуг). Цей суб'єкт (дійова особа, актор) має у власності економічні ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво), які пропонує фірмі на відповідних ресурсних ринках. При продажу ресурсів фірмі домогосподарство отримує доходи на ресурси (факторні доходи): ренту, оренду (на землю), процент (на капітал), заробітну плату (на робочу силу), прибуток (на підприємництво).
Бюджет сім'ї — формування доходів членів сім'ї та їх використання.
Доходи сім'ї (family income) — це грошові засоби, які отримані членами сім'ї від третіх осіб або організацій і можуть бути використані для оплати витрат.
Сім’ї отримують дохід, якщо вони володіють тим, що корисно для інших
.
Витрати домогосподарств – це сукупність платежів, які здійснються домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства,
ГРОШОВІ ДОХОДИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ФОРМУЮТЬСЯ ІЗ ТРЬОХ ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ (ЗАРОБІТНА ПЛАТА; ДОХОДИ ВІД ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ; СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФЕРТИ), А ВИТРАТИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ЗАГАЛОМ ПОДІЛЯЮТЬ НА СПОЖИВЧІ, ПОДАТКИ І ДОБРОВІЛЬНІ ПЛАТЕЖІ ТА ЗАОЩАДЖЕННЯ
Заоща́дження — грошові вклади фізичних осіб, населення в ощадні банки з метою отримання процентів.
Заощадження населення — сума грошового доходу, яка не використовується на поточне споживання і призначається для задоволення потреб у майбутньому.
Д/З: пар.4 розд.6, перегл. відео та на основі зразка скласти умовний бюджет сім'ї (відправити на мою ел. пошту: gorbachik1972@gmail.com)
10.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ
Дати:
1925 р. – утворення Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО);
1929 р. – утворення Організації українських націоналістів (ОУН);
1930 р. – проведення польською владою політики «пацифікації».
Статус українських земель у складі Польщі.
Західною Україною прийнято називати землі з переважно українським населенням, які в 20-30-х роках увійшли до складу Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Українці, не змігши у ході визвольної боротьби 1917-1920 рр. відстояти державну незалежність, були приречені відігравати другорядну роль у політиці цих держав.
Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. До революції ці землі були частиною Російської імперії, а після радянсько-польської війни перейшли до Польщі, яка утворила тут Волинське і Поліське воєводства. Інші історичні українські землі - Холмщина і Підляшшя — були включені до складу Люблінського воєводства.
Кількість українців у Польщі на початок 30-х років становила близько 6 млн чол, а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. Протягом певного часу міжнародно-правовий статус українських земель у складі Польщі не був визначений. Паризька мирна конференція 1919 р. дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. Але Польща зробила все, щоб увічнити окупаційний статус західноукраїнських земель. Врешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. Інші західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі згідно з умовами Ризького миру 1921 р
https://uroky.com.ua/pravovyj-status-ukr-zemel-u-skladi-polshhi/
https://znohistory.ed-era.com/m5/l25
https://ppt-online.org/161283
https://naurok.com.ua/prezentaciya-zahidnoukra-nski-zemli-u-20-30-h-rokah-hh-st-92701.htm
https://gdz4you.com/prezentaciyi/istoriya-ukrayiny/zahidnoukrayinski-zemli-1921-1939-22549/
Митрополит Андре́й Шепти́цький(1865- 1944), ЧСВВ — український релігійний діяч, меценат, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.
Євге́н Мих́айлович Конова́лець(1891 — 1938 р.) - полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН, один із ідеологів українського націоналізму.
Д/З: перегл. відео урок, лекцію, презентації та скласти корот. конспект
09.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести: https://naurok.com.ua/test/start/17977 та відправити на мою електр. пошту gorbachik1972@gmfil.com.
09.04
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести: https://naurok.com.ua/test/start/22945 та відправити на мою електр. пошту gorbachik1972@gmfil.com.
09.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: РИНКОВА ЕКОНОМІКА
Ринкова економіка — економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок. На ринку з досконалою конкуренцією, коли дії окремого продавця або покупця не спричинюють впливу на інших, узгоджуючим механізмом попиту і пропозиції виступає ринкова ціна. Ринкова ціна формується як середня ціна на певний товар за період в результаті багаторазових угод між покупцями і продавцями.
https://www.youtube.com/watch?v=jMMYvUeJkkM
https://gdz4you.com/prezentaciyi/inshi/rynkova-ekonomika-4513/
Д/З: пар.3, перегл. відео та презент.
03.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Обмеженість ресурсів — економічне поняття, яке характеризує рідкість, обмеженість, дефіцит, скінченність ресурсів, доступних людству в кожний конкретний момент, а також їх достатньо малу кількість в порівнянні з людськими потребами, на задоволення благ.
02.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УСРР
https://www.youtube.com/watch?v=8RHlh4Iy6kg
https://www.youtube.com/watch?v=ixvyy7uQLV0
Д/З: пар.1,перегл. відео.
02.04
1.Центрально-Східна Європа: вибір між демократією та авторитаризмом (повідомлення).
https://www.youtube.com/watch?v=u9yLORs4qxQ
https://www.youtube.com/watch?v=YlTrSNC5DZU
Д/З: опрац. поданий матеріал , перегл. відео урок та презентацію.
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ.
Д/З: виконати тести за посиланням https://naurok.com.ua/test/start/81652 (1 варіант),
https://naurok.com.ua/test/start/522 (2 варіант) та надіслати скріни з оцінкою на мою електронну адресу.
19.03
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. "СТВОРЮЄМО ШКІЛЬНІ МЕДІА"
https://www.youtube.com/watch?v=ZHyjTNOrI4U
https://vseosvita.ua/library/prakticne-zanatta-stvoruemo-skilni-media-208805.html
http://yak-prosto.com/yak-oformiti-shkilnu-gazetu/
Д/З: запропонувати свій проект шкільних медіа та надіслати на мою електронну пошту
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/latin-america.html
https://svitppt.com.ua/geografiya/latinska-amerika1.html
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/latin-america.html
Латинською Америкою ми називаємо ту частину Північної, Центральної і Південної Америки, що лежить на південь від кордону США. Ця частина Америки стала об'єктом колонізації з боку Іспанії та Португалії:іспанська та португальська мови, що виникли на основі давньої латині, почали домінувати на цій території, що дало підставу називати її Латинською Америкою, на відміну від англомовної Північної Америки. Особливості колонізації Латинської Америки полягали у тому, що з Іспанії та Португалії до Америки їхало здебільшого дворянство, яке отримувало там величезні земельні наділи, але з презирством ставилося до праці. Працювати повинні були місцеві жителі — індійці або привезені з Африки негри — раби. Так склався своєрідний уклад життя Латинської Америки, центром якого стали великі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — нащадки іспанських дворян, що переселилися й використовували працю безземельних селян — пеонів, індійців та, переважно, негрів-рабів. Процеси міжрасового змішення призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і нефів) і метисів (нащадків білих та індійців), що на початку XX ст. становили більшість населення Латинської Америки. На межі 20-х років у країнах Латинської Америки проживало біля 5,4% населення земної кулі (95 млн).
http://l96085c3.bget.ru/material/material/tema7-4.htm
Д/З: опр. параграф, перегл. презентації
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
https://vsimosvita.com/prezentatsiya-do-uroku-istoriyi-ukrayini-golodomor-1932-1933-rr-movoyu-dokumentiv-svidchen-ta-chisel/
https://ppt-online.org/526967
https://old.uinp.gov.ua/sites/default/files/golodomor_na_mon.pdf
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. презент. та відео, скласти корткий конспект
13.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: БЕЗПЕКА ЕТИКА ПОВЕДІНКИ У МЕРЕЖІ
Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, номер школи) без дозволу батьків.
Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або вчителів - вони знають, що треба робити.
Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це батьків, і нехай вони підуть на першу зустріч разом з вами.
Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.
Безпека в Інтернеті
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
https://www.youtube.com/watch?v=kfWX52mUdG0
https://www.youtube.com/watch?v=xiYfuBI_EtM
https://www.youtube.com/watch?v=kkt_AVxL-8c
https://www.youtube.com/watch?v=gmUN0FF0BKY
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-na-temu-forsovana-industrializacia-216271.html
У 1928 р. країна розпочала виконання першого п’ятирічного плану. Капіталовкладення в основні промислово-виробничі фонди України зростати рік у рік, збільшившись із 438 млн крб. у 1928 р. до 1 млрд. крб. у 1931 році.
10.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ
1925 р. – утворення Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО);
1929 р. – утворення Організації українських націоналістів (ОУН);
1930 р. – проведення польською владою політики «пацифікації».
Статус українських земель у складі Польщі.
Західною Україною прийнято називати землі з переважно українським населенням, які в 20-30-х роках увійшли до складу Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Українці, не змігши у ході визвольної боротьби 1917-1920 рр. відстояти державну незалежність, були приречені відігравати другорядну роль у політиці цих держав.
Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. До революції ці землі були частиною Російської імперії, а після радянсько-польської війни перейшли до Польщі, яка утворила тут Волинське і Поліське воєводства. Інші історичні українські землі - Холмщина і Підляшшя — були включені до складу Люблінського воєводства.
Кількість українців у Польщі на початок 30-х років становила близько 6 млн чол, а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. Протягом певного часу міжнародно-правовий статус українських земель у складі Польщі не був визначений. Паризька мирна конференція 1919 р. дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. Але Польща зробила все, щоб увічнити окупаційний статус західноукраїнських земель. Врешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. Інші західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі згідно з умовами Ризького миру 1921 р
https://uroky.com.ua/pravovyj-status-ukr-zemel-u-skladi-polshhi/
https://znohistory.ed-era.com/m5/l25
https://ppt-online.org/161283 https://naurok.com.ua/prezentaciya-zahidnoukra-nski-zemli-u-20-30-h-rokah-hh-st-92701.htm
https://gdz4you.com/prezentaciyi/istoriya-ukrayiny/zahidnoukrayinski-zemli-1921-1939-22549/
Митрополит Андре́й Шепти́цький(1865- 1944), ЧСВВ — український релігійний діяч, меценат, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.Євге́н Мих́айлович Конова́лець(1891 — 1938 р.) - полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН, один із ідеологів українського націоналізму.
Д/З: перегл. відео урок, лекцію, презентації та скласти корот. конспект
09.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести: https://naurok.com.ua/test/start/17977 та відправити на мою електр. пошту gorbachik1972@gmfil.com.
09.04
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ
Д/З: виконати тести: https://naurok.com.ua/test/start/22945 та відправити на мою електр. пошту gorbachik1972@gmfil.com.
09.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: РИНКОВА ЕКОНОМІКА
Ринкова економіка — економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок. На ринку з досконалою конкуренцією, коли дії окремого продавця або покупця не спричинюють впливу на інших, узгоджуючим механізмом попиту і пропозиції виступає ринкова ціна. Ринкова ціна формується як середня ціна на певний товар за період в результаті багаторазових угод між покупцями і продавцями.
https://www.youtube.com/watch?v=jMMYvUeJkkM
https://gdz4you.com/prezentaciyi/inshi/rynkova-ekonomika-4513/
Д/З: пар.3, перегл. відео та презент.
03.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
1.Голодомор мовою документів, свідчень, чисел...(повідомлення).
2.Розстріляне відродження: доля духовно-культурного та літературно-мистецького покоління1920-х рр. в Україні (навчальний проект).
3.Права людини в умовах тоталітаризму: як тоталітаризм торкнувся життя моєї родини (есе).
Д/З: письмова робота на вибір учня (відправити на мою ел. пошту).
03.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: СТАЛИЙ РОЗВИТОК
Обмеженість ресурсів — економічне поняття, яке характеризує рідкість, обмеженість, дефіцит, скінченність ресурсів, доступних людству в кожний конкретний момент, а також їх достатньо малу кількість в порівнянні з людськими потребами, на задоволення благ.
Ста́лий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Як сформулювала визначення сталого розвитку у своїй доповіді Комісія Брундтланд, це "розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби"
Д/З: пар.2, перегл. відео та презентацію.
02.04
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УСРР
https://www.youtube.com/watch?v=8RHlh4Iy6kg
Процес українізації ніс на собі відбиток, притаманний пореволюційній епосі політизації та ідеалізації культурної сфери. Партійне керівництво та державні органи постійно втручалися у розвиток культурної сфери.
Позитивних явищ у 20-х - на початку 30-х рр. все ж було чимало.
Освіта
Важливим було те, що в Україні взялися за ліквідацію неписьменності, оскільки переважна більшість населення України не вміла читати й писати. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю, а в травні 1921 Раднарком України ухвалив постанову "Про боротьбу з неписьменністю", згідно з якою все населення республіки віком від шести до п'ятдесяти років повинно було вчитися читати й писати.
Спеціальною постановою ВУЦВК і РНК УРСР (1929) оволодіння грамотою проголошувалося обов'язком громадянина перед державою. В Україні було відкрито доступ до освіти дітям усіх станів, школа звільнялася від церковного впливу, освіта здобувалася рідною мовою. Після 1917 р. створюється загальноосвітня школа на засадах безплатної обов'язкової загальної й політехнічної освіти для всіх дітей обох статей віком до 17 років з рідною мовою викладання.
З 1924 р. в Україні початкова освіта стала обов'язковою, а в 1932-1933 рр. було взято курс на обов'язкову семирічну освіту. Держава намагалася охопити навчанням всіх дітей шкільного віку, хоча у 1932-1933 рр. кількість дітей віком 8-10 років, не охоплених навчанням, становила 2 %. Для забезпечення шкіл учителями було збільшено мережу педінститутів і технікумів (у 1926 р. в Україні було 12 педінститутів; у 1932-46). Створювалася система заочної освіти.
Розвивалася професійно-технічна середня спеціальна та вища школа. Для підготовки робітничих кадрів були створені школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ).
Після 1917 р. були скасовані майнові, станові, національні та інші обмеження, що існували раніше. Від молоді селянського та робітничого походження при вступі до ВНЗ не вимагався документ про середню освіту. Фактично після скасування дореволюційних пільг і привілеїв запроваджувалися нові, що знижувало рівень професійної підготовки. З 1921 р. у вищих навчальних закладах було створено робітничі факультети для підготовки до вступу у вуз робітничої і селянської молоді. Відчувалася гостра необхідність у кваліфікованих викладацьких кадрах, бо від послуг викладачів, що працювали до революції, відмовилися. Для підготовки вузівських викладачів були створені інститути червоної професури, а в Харкові - Комуністичний університет ім. Артема.
У середині 30-х р. українська школа поступово втрачає своє національне обличчя, бо у 1932-34 рр. запроваджено загальносоюзну систему народної освіти з уніфікованими програмами і підручником.
У 20-х р. активізується наукова діяльність. Головним науковим осередком республіки була Всеукраїнська академія наук (ВУАН), заснована у 1918 р. Академія об'єднувала близько 40 науково-дослідних закладів, в яких працювали 37 членів ВУАН. Академія працювала не в Харкові, тодішній столиці, а у Києві, що давало можливість певний час уникати політизації. До 1921 р. ВУАН очолював В. Вернадський, у 1922-1928 рр. - видатний природознавець В. Липський, а в 1928-1930 рр. - академік Д. Заболотний.
В Академії розгорнулася робота над словником української мови, згодом було утворено інститут української мови для розробки термінології в різних галузях науки.
У галузі історичної науки працювали відомі вже вчені Д. І. Яворницький, А. Ю. Кримський, Д. І. Багалій, з 1924 р. повернувся з еміграції М. С. Грушевський, перу якого належить більше тисячі наукових праць.
Значних успіхів українські вчені досягли в галузі фізики і математики. Д. О. Граве, М. М. Крилів та М. М. Боголюбов заклали підвалини нелінійної механіки. Розробками з теорії фізики займався харківський Український фізико-технічний інститут, в якому певний час працював І. В. Курчатов. У 1932 р. тут вперше в СРСР було штучно розщеплене ядро атома.
Талановитий винахідник Ю. В. Кондратюк проводив дослідження з теорії космічних польотів. У 1929 р. за ініціативою Є. О. Патона було засновано електрозварювальну лабораторію, в 1932 р. реорганізовану в Інститут електрозварювання ВУАН. Вперше у світовій практиці автоматичне зварювання металу застосували на будівництві Дніпрогесу та Магнітки.
У галузі охорони здоров'я працювали Д. К. Заболотний, М. Ф. Гамалія, Ф. Г. Яновський, М. Д. Стражеско, В. Я. Данилевсь-кий, П. М. Буйко, П. І. Баранник, В. П. Комісаренко.
Фахівці з генетики та селекції рослин і тварин А. О. Сапєгін, В. Я. Юр'єв, М. Г. Холодний виводили нові сорти пшениці, ячменю, кукурудзи, вівса, впроваджували в сільське господарство науково обґрунтовані сівозміни.
Успіхи українських вчених були б значнішими, якби не репресії, яких вони зазнають з початку 30-х років. Після припинення українізації в грудні 1932 року майже всі мовознавчі праці (в тому числі правопис 1928 р.) в Україні були визнані "націоналістичними" і вилучені з наукового вжитку.
20-ті рр. відзначалися пожвавленням національного релігійного життя. На шляху його, однак, постійно виникали політичні перешкоди. Передумовою діяльності релігійних організацій став декрет уряду радянської України "Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви" (1919 р.). Держава офіційно надавала рівні можливості для діяльності різних релігійних напрямів. Користуючись цим, прихильники незалежності православної церкви від російської на Всеукраїнському церковному соборі в Києві (жовтень, 1921) проголосили створення Української автокефальної (самоврядної) православної церкви УАПЦ (першим єпископом став В. Лип-ківський). Більшість віруючих в УАПЦ приводило бажання слухати службу Божу та молитися рідною мовою. У 2-й половині 20-х років починаються репресії стосовно керівництва цієї церкви, що були оголошені "петлюрівцями в рясах".
У 20-х - на початку 30-х рр. активно розвивається література.
У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчих угруповань ("Плуг", "Гарт", "Ланка", ВАПЛІТЕ, "Молодняк", "Аспанфут", "Нова генерація" тощо). У цей час молоді українські письменники часто відмовляються від традицій класичної літератури та орієнтуються на літературне життя Західної Європи.
У літературі 20-х рр. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан). У другій половині 20-х рр. помітне місце займала ВУСПП (1927- 1932) - спілка, яка ставила за мету об'єднати всіх художників слова, що прагнули до створення єдиної інтернаціональної пролетарської літератури. Керівники ВУСПП висунули гасло "союзник або ворог", виявляли нетерпимість до тих письменників, що не належали до організації (Остап Вишня, М. Куліш, Ю. Смолич, О. Копиленко, Є. Плужник, Ю. Яновський).
Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський прагнули засвоїти досвід класичної світової літератури. Чимало митців тяжіли до різних проявів модернізму.
Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму в різних його виявах: "Аспанфут", "Авангард", "Ланка", "Марс". У 20-х роках ще була певна можливість розвиватися напрямам, започаткованим ще на початку XX ст. Символізм, характерний для творів молодого П. Тичини, продовжував розвиватися. Його представники згрупувалися довкола журналу "Музагет" (Д. Загул, О. Слісаренко, В. Кобилянський та ін.). Символізм - нетривалий період в історії нашої літератури, бо його представники відходили до інших течій - футуризму, революційно-романтичного напряму.
Виникнувши на початку століття в Італії, футуризм поширився в Україні (спілка "Аспанфут"). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо ("Весна", "Степ"). Група "Авангард" тяжіла до конструктивізму.
У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія. Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900- 1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898-1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.
Єдина збірка В. Чумака "Заспів", у якій він оспівує революцію, вийшла після смерті автора.
В. Еллан-Блакитний - один із зачинателів української радянської поезії. Редактор журналів "Шляхи мистецтва", "Червоний перець". Його перша поетична книга - "Удари молота і серця" - зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.
Одним із найяскравіших поетів того часу був П. Тичина. Його ранні збірки - "Сонячні кларнети", "Плуг", "Вітер з України" - краще в його творчому доробку, тут увічнено визвольну боротьбу українського народу.
В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіографічного роману "Третя рота".
Євген Плужник (1898-1938) - видатний поет і прозаїк, автор збірок "Дні" (1926) і "Рання осінь" (1927), роману "Недуга".
Творчість М. Бажана (1904-1983), що спершу тяжів до футуризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, громадянським пафосом ("Руро-марш", "Протигаз", "Будівлі").
Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західноукраїнського поета і прозаїка Б. Лепкого (1872-1941). Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні "Чуєш, брате мій".
Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. були Б. І. Анто-нич ("Привітання життя"), О. Ольжич, Є. Городинський ("Барви і лінії") та інші. Деякі західноукраїнські письменники (Я. Галан, П. Козланюк, Є. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні і орієнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.
У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епічних творах письменники-реалісти намагалися осмислити і узагальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті (Ю. Яновський ("Майстер корабля"), П. Панч ("Голубі ешелони"), І. Ле ("Роман міжгір'я"), А. Головко ("Бур'ян").
Серед блискучої плеяди українських письменників початку XX століття - В. Винниченко (1880-1951). Він - один з найви-датніших діячів українського національно-державного відродження (оповідання "Краса і сила", "Малорос-європеєць", "Федько - халамидник", "Голота", "Зіна", "Кумедія з Костем"; романи "Сонячна машина", "Заповіт батьків", "Записки Кирпатого Мефістофеля", "Чесність з собою"; драми "Пророк", "Щаблі життя", " Дисгармонія").
Для творів Григорія Косинки (1899-1934) - одного з фундаторів української прози - характерна імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, психологізм (збірки новел і оповідань "На золотих богів", "Мати", "В житах", "Політика").
За високу письменницьку майстерність проти "масовізму" виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові в кінці 1925 р.) До неї увійшли колишні члени "Гарту", дехто з "Плугу" і "Жовтня". Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.
20-ті роки - це час гострих дискусій про шляхи і принципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарувалася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.
У контексті дискусій, які велися навколо проблем побудови національної культури, найбільший інтерес становив творчий доробок М. Хвильового (1893-1933). У циклах памфлетів "Камо грядеш" та "Думки проти течії", статті "Україна чи Малоросія" він сформулював культурологічну концепцію, вважаючи, що наша культура повинна орієнтуватися на західноєвропейську, а не на російські традиції з їх новими соціальними і духовними віяннями, новим мистецтвом, новими стилями, творчими методами, різноманітними течіями, угрупованнями.
Літературна дискусія в Україні 1925-1928 рр., започаткована творами М. Хвильового, поклала початок політичним переслідуванням у середовищі українських письменників. Твори та ідеї Хвильового нарекли націоналістичними та злочинними.
Полемічні вислови та думки М. Хвильового щодо шляхів розвитку української літератури отримали назву "ідеології хвильовізму", що характеризувалася як прояв впливу української буржуазної культури на пролетарську. М. Хвильовий покінчив з собою (1933 р.), а згодом письменники були поставлені під суворий партійний контроль, ВАПЛІТЕ - літературна організація, якою керував М. Хвильовий - розпущена.
Літературно-мистецькі угруповання існували в Україні до 1932 року, коли у квітні вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". У постанові було сказано, що рамки існуючих літературно-художніх організацій стали вже вузькими і гальмували розвиток художньої творчості. А тому було ухвалено всіх письменників, що підтримують платформу радянської влади і прагнуть брати участь у соціалістичному будівництві, в єдину спілку радянських письменників з комуністичною фракцією при ній.
У 1934 р. відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд письменників, на якому було утворено єдину Спілку письменників СРСР. Відтоді розпочалося постійне адміністративне втручання у творчий процес, репресії та переслідування діячів культури.
Значну роль у розбудові української культури відігравало театральне мистецтво. Продовжували працювати корифеї сцени - М. Старицький і П. Саксаганський, створювалися професійні та аматорські театри.
Справжнім реформатором театру був Л. Курбас, що заснував "Березіль" - експериментальний театр, метою якого було формування засад нового сценічного мистецтва. Тісно співпрацюючи з драматургом М. Кулішем, Л. Курбас прагнув до оновлення театрального мистецтва, виступав проти розважальності і штампу на сцені. Перебував під впливом конструктивізму та експресіонізму. У різний час у "Березолі" виступали Д. Антонович, А. Бучма, Л. Гаккебуш, М. Крушельницький, Д. Мілютенко, В. Скляренко, Н. Ужвій. Л. Курбас проводив експериментальну і навчальну роботу в театрі.
Добу бурхливого розвитку переживала в 20-ті р. українська музика. У галузі музичного мистецтва в Україні розвивалася обробка народних пісень. У цьому напрямі плідно працювали М. Леонто-вич, Я. Степовий, К. Стеценко. Композитори і педагоги Б. Лято-шинський, Л. Ревуцький, М. Вериківський, В. Косенко, С. Людке-вич збагатили українську музику інструментальними, симфонічними, оперними творами.
Широкого розмаху набула концертна діяльність. У 1920 р. було створено хорову капелу "Думка", що за короткий час стала одним з кращих хорів країни. "Думка" активно пропагувала українську музику не лише в республіці, а й за кордоном. У 1925-26рр. створено театри опери та балету в Харкові, Києві та Одесі, а в 1928-29рр. ще чотири пересувних оперно-балетних колективи. У 1923 р. у Харкові створено перший Державний симфонічний оркестр.
Новий вид мистецтва - кіно - швидко поширилося і набуло популярності в Україні. Перші кроки кінематографа в Україні пов'язані з іменами механіка І. А. Тимченка та фізика М. А. Любимова, які ще в 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів.
У 1896 р. фотограф А. К. Федецький знімав і демонстрував документальне кіно. З 1907 р. в Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав), у яких знімалися відомі актори. В перші роки радянської влади знімалися документальні, агітаційні та хронікальні фільми ("Все для фронту", "Ми переможемо", "Червоний командир", "Мир хатам - війна палацам").
З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни. У цей час продовжують працювати кінорежисери П. Чардинін, В. Гардін, І. Кавалері-дзе. У кінці 20-х - на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: "Микола Джеря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргана" (1931).
У 20-30-х р. розвивалося документальне і науково-популярне кіно. На Київській кінофабриці режисер Дзиґа Вертов (Кауфман Денис Аркадійович, 1896-1954) поставив ряд документальних фільмів: "Одинадцятий" (1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), що зробили значний вплив на розвиток української кінопубліцистики. У кінці 20-х роках була проведена реконструкція Одеської кінофабрики, завершилось будівництво Київської кінофабрики (з 1939 р.- Київська кіностудія), яка стала центром української кінематографії.
У 1927 р. в Харкові була створена мультиплікаційна майстерня.
Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О. Довженко (1894-1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "Щорс", "Арсенал", "Земля" та інші.). Новаторським і визначальним у творчості О. Довженка став фільм "Звенигора" (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму було введено епічну, філософську та ліричну стихії, з цим фільмом пов'язаний новий етап у розвитку українського кінематографа - поетичне кіно. Шедевром світового кіно став фільм О. Довженка "Земля" (1930), у якому режисер порушує важливі загальнолюдські проблеми: життя і смерть, людина і земля, нове і старе, кохання, оспівує землю і працю на землі. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12 кращих фільмів світу.
Українська архітектура початку XX ст. представлена кількома течіями, що розвивалися у руслі модерну. Чимало архітекторів, проектуючи споруди різноманітного призначення (будівлі медичних і освітніх закладів, житлові будинки тощо), зверталися до традицій народної дерев'яної архітектури, намагаючись поєднати їх із сучасними будівельними тенденціями. Характерними для таких споруд були чотирисхилі дахи або дахи із заломами, трапецієвидні або криволінійні прорізи, ризаліти, декоративні прикраси фасадів у вигляді вставок з кераміки чи майоліки, використання настінного живопису в інтер'єрах.
Одним із кращих зразків українського модерну є споруда Полтавського земства (1903-1908 рр., арх. В. Кричевський), інтер'єри якої прикрашені настінним живописом С. Васильківського та М. Самокиша на теми з української історії. Риси українського національного зодчества В. Кричевський намагається осучаснити, проектуючи музей Т. Шевченка в Каневі (у співавторстві з П. Костиком, 1934-1937 рр.).
Типовим для українського модерну перших десятиліть XX ст. було звернення до традицій українського бароко XVII-XVIII ст. На цьому поєднанні бароко та модернізму було "... досягнуто певної органістичності синтезу форм і посиленого звучання художнього образу" . Майстерно осучаснювали риси бароко українські архітектори Д. Дяченко (корпуси аграрного університету у м. Києві, лікарня у Лубнах); С. Тимошенко (житлові будинки у Харкові); І. Якубович (приміщення шкіл у Чернігові).
На початку XX ст. архітектори знову звертаються до класицистичних традицій XIX ст., поєднуючи можливості сучасних будівельних технологій з ордерними формами та іншими особливостями класицизму. У стилі неокласицизму зведено споруду Педагогічного музею у Києві (1909-1911 рр., арх. П. Альошин), оздоблену рельєфним фризом; житловий будинок у Музейному провулку в Києві (1909 р., арх. В. Риков); будинок товариства "Саламандра" у Харкові (1914-1915 рр., арх. М. Верьовкін та ін.).
Загалом український модерн початку XX ст. осучаснював кращі традиції національної архітектури.
У 20-х р. XX ст. перед архітекторами стояло завдання створення проектів споруд різноманітного призначення: промислових, торговельних, транспортних підприємств, культурно-освітніх, житлових, адміністративних споруд відповідно до суспільних запитів. Різноманітні творчі організації в галузі архітектури - "Товариство сучасних архітекторів України" (ТСАУ), Асоціація нових архітекторів (АСНОВА) по-різному усвідомлювали шляхи розвитку сучасного будівельного мистецтва. Значна частина митців орієнтувалася на західноєвропейську архітектуру, шукала нові форми художньої виразності, що, зрештою, привело до поширення конструктивізму. Цьому стилю властиві раціональні конструктивні і планувальні рішення з використанням новітніх для того часу будівельних матеріалів: гладенькі стіни, широкі смуги вікон, зміна нижніх поверхів відкритими опорами, плоскі дахи.
Особливо яскраво новий стиль виявився в забудові Харкова, який до 1934 року був столицею України. У центрі міста було створено комплекс адміністративних споруд: будинок Держпрому (1925-1929 рр., арх. С. Серафимов, М . Фельгер, С. Кравець), споруда проектних організацій (1930-1933 рр., арх. С. Серафимов та ін.), будинок кооперації (1933-1935 рр., арх. О. Дмитрієв та ін.).
Постанова ЦК ВКП (б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" (1932) не сприяла розвиткові різноманітних течій в архітектурі. Спілка архітекторів України, створена в 1933 р., орієнтувалася на єдиний творчий метод - соціалістичний реалізм, основою для якого стала класицистична архітектура. У 30-х роках створюються генеральні плани забудови найбільших міст України, у яких було передбачено створення промислових зон, житлових кварталів з необхідною інфраструктурою, зон відпочинку, адміністративних центрів. Велика увага приділялася створенню типових проектів, запровадженню індустріальних методів у будівництві, що здешевлювало забудову, але робило її одноманітною, безликою.
Адміністративні споруди, зведені у 30-х рр. у Києві, відзначалися наслідуванням класицистичних форм, помпезністю, надмірним монументалізмом (будинок Кабінету Міністрів України, 1936- 1938, арх. І. Фомін, П. Абросимов та споруда Верховної Ради України, 1936-1939, арх. В. Заболотний). На жаль, у цей час було зроблено ряд непоправних помилок у галузі містобудування. Було знищено чимало культових споруд, у тому числі й Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого планувалося створити Урядову площу з комплексом адміністративних споруд (збудовано лише одну за проектом арх. І. Лангбарда).
У довоєнний період запроваджувалася комплексна забудова, створювалися багатоповерхові житлові будинки, споруди соціального призначення (дитячі садки, школи, санаторії, лікарні, кінотеатри, театри).
Образотворче мистецтво 20-початку 30-х рр. також відзначалося наявністю великої кількості напрямів, шкіл та угруповань. У цей час створюються художні угруповання: Асоціація революційного мистецтва (АРМУ), Товариство художників імені К. Костанді в Одесі, Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Об'єднання сучасних митців України. Працюють такі визначні майстри, як М.Бурачек, І.Іжакевич, Ф.Кричевський, М.Самокиш, Г. Світли-цький, К.Трохименко, О.Шовкуненко, М.Бойчук, І.Падалка, В. Се-дляр, П.Волокидін, І.Труш, О.Новаківський тощо.
Традиції книжкової графіки заклав Г.Нарбут. Чимало художників у 20-і рр. працювали у жанрі сценографії, оформлюючи театральні спектаклі (О.Хвостенко-Хвостов, О.Екстер, А.Петрицький). Переважно монументальним живописом займався М.Бойчук, професор Київського художнього інституту, та його учні: І.Падалка, В.Седляр, О.Павленко, які у своїй творчості намагалися уникати зайвих деталей, поєднували національні традиції з художньою мовою авангарду. Плідно працюють живописці Ф.Красицький, І. Іжакевич, О.Новаківський тощо.
У цей час розвивається скульптура. Було створено пам'ятники Т.Шевченку у Москві (1918, С.Волнухін), Петрограді (1918, Я.Тільберг), Ромнах (І.Кавалерідзе), Одесі, Катеринославі, Чернігові. Величний монумент поету-гуманісту і філософу Г.Сковороді у 1922 р. зведено у Лохвиці на Полтавщині (І.Кавалерідзе). Розпочинає творчу діяльність О.Архипенко (1887-1964), який виїхав за кордон, де став однією з найпомітніших постатей у мистецтві авангарду ("Жінка, яка зачісується"), "Постать", "Ступаюча жінка"). На жаль, скульптура радянського часу мала виразні політично-агітаційні риси, що позначалося на художньому рівні творів.
Так, у 20-ті рр. XX ст. завдяки політиці українізації, поштовх якій дала ще національно-визвольна боротьба попереднього часу, культура в Україні зробила важливий крок на шляху подолання провінційності та комплексу "малоросійства"; органічно включалася у світовий художній процес, творила значні художні цінності. Але нова культура, яка опиралася на комуністичні ідеали, заперечувала інші духовні цінності, і це призводило до трагічних явищ у культурному житті.
У 30-х рр. після постанови ЦК ВКП (б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" (1932) мистецькі об'єднання були розпущені, а натомість створені організації митців, що підтримували ідейно-політичну платформу Компартії.
У 20-х рр. була сформована самобутня художня культура, яка майже цілком була знищена в 30-ті рр. "Започатковане в 20-х роках після революційних соціальних і національних катаклізмів Відродження української культури стало розстріляним Відродженням і на кінець 30-х років жанрово-стильова, формальна різноманітність попереднього десятиліття була зведена до єдиної соцреалістичної "ноти", навзагал вимальовувалася похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон'юктурності, коли навіть поодинокі непересічні особистості виступали блідими тінями самих себе" .
30-ті рр. стали складним часом випробувань для українського народу. У цей час в Радянському Союзі було встановлено сталінський тоталітарний режим. Процес відродження української культури, що розгорнувся у 20-х рр., на жаль, був дуже рано перерваний.
http://www.myshared.ru/slide/1244696/
Д/З: опрац. поданий матеріал , перегл. відео урок та презентацію.
02.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: СОЦІАЛЬНІ ЦІЛІ ЕКОНОМІКИ
Д/З: опрац. поданий матеріал , перегл. відео урок та презентацію.
02.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: СОЦІАЛЬНІ ЦІЛІ ЕКОНОМІКИ
Еконо́міка або економі́чні нау́ки (від дав.-гр. οἶκος, oíkos — дім та дав.-гр. νόμος — закон) — комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме — виробництво, розподіл і споживання товарів та послуг.
Теоретичною основою економічних наук є економічна теорія. Економічна теорія приділяє значну увагу особливостям процесів обміну, розподілу, ефективного використання обмежених ресурсів.
https://www.youtube.com/watch?v=ixvyy7uQLV0
Учасників економічних відносин називають економічними суб’єктами.
Суб'єктами економічних відносин можуть бути: домашні господарства (родини) - власники виробничих ресурсів і підприємці - користувачі цих ресурсів, працедавці, що наймають на роботу, і наймані працівники; власники землі, нерухомості та орендарі, що беруть землю та нерухомість у користування; платники податків.
Наскільки складним є економічне життя суспільства, настільки різні економічні суб’єкти-учасники цього життя, що вступають в економічні відносини. Те, з приводу чого виникають економічні відносини, називають об'єктами економічних відносин, а саме: готові продукти (житло, товари в мережах роздрібної торгівлі); доходи державного бюджету або окремої родини. матеріальні виробничі ресурси (земля, машини, устаткування, обладнання); фінансові ресурси (банківські кредити, кошти інвестиційних, страхових, пенсійних фондів); прибутки підприємців тощо.
Наскільки складним є економічне життя суспільства, настільки різні економічні суб’єкти-учасники цього життя, що вступають в економічні відносини. Те, з приводу чого виникають економічні відносини, називають об'єктами економічних відносин, а саме: готові продукти (житло, товари в мережах роздрібної торгівлі); доходи державного бюджету або окремої родини. матеріальні виробничі ресурси (земля, машини, устаткування, обладнання); фінансові ресурси (банківські кредити, кошти інвестиційних, страхових, пенсійних фондів); прибутки підприємців тощо.
Д/З: пар.1,перегл. відео.
02.04
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
1.Центрально-Східна Європа: вибір між демократією та авторитаризмом (повідомлення).
2.Українська еміграція в Центрально-Східній Європі: політична діяльність і культурне життя (навчальний проект).
3.Портрет національного лідера на тлі епохи: К. Ататюрк, М.Ганді, Ч.Кайші, С. Ятсен (есе) .
https://vseosvita.ua/library/prakticne-zanatta-azia-ta-latinska-amerika-protiborstvo-demokraticnih-sil-i-diktatorskih-rezimiv-prezentacia-castina-1-azia-118011.html
https://vseosvita.ua/library/prakticne-zanatta-azia-ta-latinska-amerika-protiborstvo-demokraticnih-sil-i-diktatorskih-rezimiv-prezentacia-castina-1-azia-118011.html
Д/З: письмова робота на вибір учня (відправити на мою ел. пошту).
20.03
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ. МАСОВІ РЕПРЕСІЇ
https://www.youtube.com/watch?v=XkVfGxFZyj0
https://vseosvita.ua/library/kult-osobi-i-stalina-11114.html
Що таке "Розстріляне Відродження".
Це частина української історії 1920-30-х років. Саме в цей час були створені геніальні твори в різних жанрах мистецтва – літературі, музиці, живопису, не всі з яких до цих пір відомі та вивчені.
Значення поняття
Саме слово "відродження" вказує на небувалий підйом серед українського творчого покоління того часу, коли після падіння Російської імперії, художники отримали можливість вільно творити і висловлювати свої погляди через власні твори, чого не могли робити при царській владі. Точніше сказати, в імперські часи всі подібні твори перебували під забороною, а вільнодумство переслідувалося.
Як видно з поняття "розстріляне", після деякого відносного періоду свободи в творчому середовищі, більшовицько-сталінський режим силою своєї репресивної машини знищив або зламав талановитих художників, більшість яких, власне, були розстріляні.
Звідки з’явився цей термін
Поняття "Розстріляне Відродження" виникло через два десятиліття після трагічних подій. Першим сформулював його польський публіцист і громадський діяч, який виступав за польсько-українське співробітництво, Єжи Гедройц. У 1958 році він у своєму листі до українського літературознавця Юрія Лавріненка, який працював на замовлення Гедройца над антологією української літератури 1917-33 рр., запропонував назвати роботу саме так.
Найвідоміші представники
Лесь Курбас, Григорій Косинка, Євген Плужник, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Антін Крушельницький, Микола Куліш.
Багато художників брали участь в різних творчих об’єднаннях, таких, як "ВАПЛІТЕ", "Ланка", "Плуг", "Молодняк".
Репресії
Всі видатні діячі Розстріляного Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління з’явився доступ до біографій і слідчих справ українських митців, які були раніше невідомими. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом "розстріляний", а ті, кому вдалося вижити або повернутися з суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити, хоча були й ті, хто став зразковим громадянином.
Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік. Кульмінацією тих трагічних подій став розстріл всесвітньо відомого актора і режисера, народного артиста УРСР Леся Курбаса, а разом з ним ще 100 осіб. Це трапилося 3 листопада 1937 року.
До цих пір невідома точна кількість репресованих українців. За деякими підрахунками ця цифра коливається в районі 30 тисяч чоловік. З іншого боку, за кількістю друкованих українських письменників до і після репресій, дослідники називають 250 репресованих творчих особистостей.
20.03
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ. МАСОВІ РЕПРЕСІЇ
https://www.youtube.com/watch?v=XkVfGxFZyj0
https://vseosvita.ua/library/kult-osobi-i-stalina-11114.html
Формування культу особи Сталіна. Політичні репресії в срср.
Радянська пропаганда створила навколо Сталіна напівбожественний ореол непогрішимого "великого вождя та їхні вчителі". Ім'ям Сталіна і найближчих соратників називалися міста, заводи, колгоспи, військову техніку. Звати його не згадувалось у одному ряду з Марксом, Енгельсом іЛениним.1 січня 1936 р. в ">Известиях" з'являються перші двоє вірші,прославляющее І.В. Сталіна, які є текстами Бориса Пастернака. За свідченням Корнія Чуковського і Надії Мандельштам, він "просто марив Сталіним". Образ Сталіна став однією з центральних у радянській літературі1930-х-1950-х років; твори про вождя писали також закордонніписатели-коммунисти, зокрема Анрі Барбюс (автор виданій посмертно книжки "Сталін"), ПаблоНеруда, ці твори переводилися і тиражувалися у СРСР. Твори, славлять Сталіна, багато з'являлися й у публікаціях фольклору практично всіх народів СРСР. Тема Сталіна постійно була присутня у радянській живопису та скульптурі цього періоду, включаючи монументальне мистецтво (прижиттєві пам'ятники Сталіну, як і пам'ятники Леніну, встановлювалися масово переважно міст СРСР, а після 1945 і Східної Європи). Особливу роль створенні пропагандистського образу Сталіна зіграв масовий радянський плакат, присвячений найрізноманітнішої тематиці. Ім'ям Сталіна прижиттєво назвали дуже багато об'єктів, зокрема населених пунктів (першою з яких, очевидно, став Сталінград в 1925 - в обороні Царицина Сталін брав участь у Громадянську війну), вулиць, заводів, культурні центри. Після 1945 міста імені Сталіна з'явилися переважають у всіх державах Східної Європи, причому у НДР та УгорщиниСталинштадт (нині частинаАйзенхюттенштадта) іСталинварош (ниніДунауйварош) стали вибудуваними практично від початку на вшанування вождя "новими соціалістичними містами". Аналогічні характером, але менші за масштабом явища простежувалися і щодо інших керівників1930-х-1950-х (Калініна, Молотова, Жданова, Берія та ін).Сопоставимим на культ Сталіна була лише (переважно посмертний) культ Леніна, що тривав весь радянський період, зокрема й у сталінську епоху. М.Хрущов, розвінчуючи культу особи у своєму знаменитій доповіді на XX з'їзді КПРС стверджував, що всіляко заохочував таке стан справ. Хрущов заявив, що редагуючи підготовлену до друку власну біографію, Сталін вписував туди цілі сторінки, де себе називав вождем народів, великим полководцем, найвищим теоретиком марксизму, геніальним ученим тощо. Зокрема, Хрущов стверджує, наступний уривок вписано сам Сталін: "Майстерно виконуючи завдання вождя партії і, маючи повну підтримку всього радянський народ, Сталін, проте, не допускав своєї діяльності й зарозумілості, зазнайства,самолюбования".
Доба великого терору
Наприкінці 20-х років ХХ ст. після розгрому різних “ухилів” та “опозицій” у партії та зміцнення влади Сталіна накреслилася різка зміна у внутрішній політиці партії, яка означала повернення до методів “воєнного комунізму” та масового терору. Радянський Союз, зберігаючи зовні атрибути демократії, фактично перетворювався на тоталітарну державу, що базувалася на монополії більшовиків на політичну владу, ідеологію, керівництво економікою. Згортання ліберального курсу виявилося у переслідуванні старої інтелігенції. Влітку 1928 р. у Москві відбувся судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю: дезорганізовували виробництво, руйнували шахти. “Шахтинська справа” була сфабрикована Державним політичним управлінням (ДПУ) з метою звалити на старих спеціалістів відповідальність за невміння партійного керівництва управляти промисловістю. Сталін використав цей судовий процес для обґрунтування тези про посилення класової боротьби у міру будівництва соціалізму і необхідності проведення репресивної політики. Далі репресії торкнулися ієрархії Української автокефальної православної церкви. Заарештували не тільки єпископів, але і рядових священиків, що призвело до самоліквідації церкви у 1930 р. Зазнали репресій представники суспільних наук, зокрема, історики М. Яворський, С. Семковський, В. Юринець. Атаки велися проти провідників політики українізації насамперед проти М. Скрипника, М. Хвильового. “Чистка” української інтелігенції набула масового характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36. Таких же втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності.
Масові репресії
Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько-націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фіг зичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах.
19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. Із загальної кількості заарештованих для проведення показового процесу над "ворогами народу" було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Разом з ними до судової відповідальності притягувалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ — "Спілці української молоді". Згідно з документами звинувачення, СВУ — СУМ мали організації у всіх головних містах України і ставили за мету за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу. Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув'язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано бл. 30 тис. осіб, переважно інтелігенція і студентство. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив; "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо!"
Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до таборів.
Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб, яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Більшість із них померли в таборах.) М. Грушевського як керівника "бойової націонал-фашистської організації" та "теоретика буржуазного націоналізму" вислали до Росії, де він 24 листопада 1934 р. помер за загадкових обставин. Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям т.зв. буржуазні націоналісти.
З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником в Україні П. Постишева. Разом з ним прийшли новий голова Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) — В. Балицький і тисячі російських функціонерів. Постишеву було доручено завершити колективізацію, провести чистку в компартії та припинити українізацію. У міру того як набирало обертів правління нового сталінського опричника в Україні, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, що з'явилася у 1920-ті роки. За даними О. Субтельного, з 240 українських письменників тоді зникло 200; із 35 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з'їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період "розстріляним відродженням".
Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал-комуністи, але незабаром настала і їх черга. У 1932 р. ЦК ВКЩб) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського "націоналістичного ухильництва". У результаті боротьби проти націоналізму чисельність республіканської парторганізації за кілька років зменшилася удвічі. До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік.
Якщо репресії кінця 1920-х — першої пол. 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися не лише керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці й навіть діти "ворогів народу". Суспільство дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від імені ЦК ВКЩб) заарештованих піддавали тортурам. Так, у підмосковній тюрмі "Сухановка" існувало не менше 52 видів катування.
Не витримуючи нелюдських мук, жертви давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих, і навіть на рідних. Так забезпечувалася нова хвиля арештів.
Нерідко масові страти в'язнів приурочувалися до певних більшовицьких дат. Так, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 р. на виконання постанови політбюро ВКП(б) напередодні 20-річчя Жовтневого перевороту капітан НКВС М. Матвєєв в урочищі Сандармох на півдні Карелії власноруч виконав смертні вироки 1111 в'язням Соловецького табору особливого призначення. Серед них були бл. 300 вихідців із України: історик М. Яворський, поет-неокласик М. Зеров, режисер Л. Курбас, драматург М. Куліш, міністр освіти УНР А. Крушельницькій з двома синами, письменники М. Ірчан, О.Слісаренко, В. Поліщук, П. Филипович, Г. Епік, В. Підмогильний.
Загалом із січня 1935 р. по червень 1941 p. у СРСР було репресовано 19 840 000 осіб, з них упродовж першого після арешту року були ліквідовані або померли від тортур 7 млн. Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. осіб.
Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.
Термін "Розстріляне Відродження" знайомий нам ще зі школи (тим, хто навчався в роки Незалежної України). В останні роки почало з’являтися все більше праць про цю епоху і її представників, заснованих на недавно розсекречених матеріалах.Що таке "Розстріляне Відродження".
Це частина української історії 1920-30-х років. Саме в цей час були створені геніальні твори в різних жанрах мистецтва – літературі, музиці, живопису, не всі з яких до цих пір відомі та вивчені.Значення поняття
Саме слово "відродження" вказує на небувалий підйом серед українського творчого покоління того часу, коли після падіння Російської імперії, художники отримали можливість вільно творити і висловлювати свої погляди через власні твори, чого не могли робити при царській владі. Точніше сказати, в імперські часи всі подібні твори перебували під забороною, а вільнодумство переслідувалося.
Як видно з поняття "розстріляне", після деякого відносного періоду свободи в творчому середовищі, більшовицько-сталінський режим силою своєї репресивної машини знищив або зламав талановитих художників, більшість яких, власне, були розстріляні.
Звідки з’явився цей термін
Поняття "Розстріляне Відродження" виникло через два десятиліття після трагічних подій. Першим сформулював його польський публіцист і громадський діяч, який виступав за польсько-українське співробітництво, Єжи Гедройц. У 1958 році він у своєму листі до українського літературознавця Юрія Лавріненка, який працював на замовлення Гедройца над антологією української літератури 1917-33 рр., запропонував назвати роботу саме так.
Найвідоміші представники
Лесь Курбас, Григорій Косинка, Євген Плужник, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Антін Крушельницький, Микола Куліш.
Багато художників брали участь в різних творчих об’єднаннях, таких, як "ВАПЛІТЕ", "Ланка", "Плуг", "Молодняк".
РепресіїВсі видатні діячі Розстріляного Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління з’явився доступ до біографій і слідчих справ українських митців, які були раніше невідомими. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом "розстріляний", а ті, кому вдалося вижити або повернутися з суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити, хоча були й ті, хто став зразковим громадянином.
Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік. Кульмінацією тих трагічних подій став розстріл всесвітньо відомого актора і режисера, народного артиста УРСР Леся Курбаса, а разом з ним ще 100 осіб. Це трапилося 3 листопада 1937 року.
До цих пір невідома точна кількість репресованих українців. За деякими підрахунками ця цифра коливається в районі 30 тисяч чоловік. З іншого боку, за кількістю друкованих українських письменників до і після репресій, дослідники називають 250 репресованих творчих особистостей.
https://www.youtube.com/watch?v=YlTrSNC5DZU
Д/З: опрац. поданий матеріал , перегл. відео урок та презентацію.
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
УРОК УЗАГАЛЬНЕННЯ.
Д/З: виконати тести за посиланням https://naurok.com.ua/test/start/81652 (1 варіант),
https://naurok.com.ua/test/start/522 (2 варіант) та надіслати скріни з оцінкою на мою електронну адресу.
19.03
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. "СТВОРЮЄМО ШКІЛЬНІ МЕДІА"
https://www.youtube.com/watch?v=ZHyjTNOrI4U
https://vseosvita.ua/library/prakticne-zanatta-stvoruemo-skilni-media-208805.html
http://yak-prosto.com/yak-oformiti-shkilnu-gazetu/
Д/З: запропонувати свій проект шкільних медіа та надіслати на мою електронну пошту
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
https://svitppt.com.ua/geografiya/latinska-amerika1.html
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/latin-america.html
Латинською Америкою ми називаємо ту частину Північної, Центральної і Південної Америки, що лежить на південь від кордону США. Ця частина Америки стала об'єктом колонізації з боку Іспанії та Португалії:іспанська та португальська мови, що виникли на основі давньої латині, почали домінувати на цій території, що дало підставу називати її Латинською Америкою, на відміну від англомовної Північної Америки. Особливості колонізації Латинської Америки полягали у тому, що з Іспанії та Португалії до Америки їхало здебільшого дворянство, яке отримувало там величезні земельні наділи, але з презирством ставилося до праці. Працювати повинні були місцеві жителі — індійці або привезені з Африки негри — раби. Так склався своєрідний уклад життя Латинської Америки, центром якого стали великі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — нащадки іспанських дворян, що переселилися й використовували працю безземельних селян — пеонів, індійців та, переважно, негрів-рабів. Процеси міжрасового змішення призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і нефів) і метисів (нащадків білих та індійців), що на початку XX ст. становили більшість населення Латинської Америки. На межі 20-х років у країнах Латинської Америки проживало біля 5,4% населення земної кулі (95 млн).
http://l96085c3.bget.ru/material/material/tema7-4.htm
Д/З: опр. параграф, перегл. презентації
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: ГОЛОДОМОР 1932
- 1933РР. - ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
https://vsimosvita.com/prezentatsiya-do-uroku-istoriyi-ukrayini-golodomor-1932-1933-rr-movoyu-dokumentiv-svidchen-ta-chisel/https://ppt-online.org/526967
https://old.uinp.gov.ua/sites/default/files/golodomor_na_mon.pdf
Україна і зміна політичного курсу ВКП(б).
Зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.
У партійно-державному керівництві СРСР точилася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прискорення економічного розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об’єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Без цього надії на створення соціалістичного суспільства всередині країни і близьку світову революцію розвіювались, як міраж. Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства. Навколо цих питань розгорнулася боротьба, коли особисті та групові амбіції керівників заступали суспільство з його реальними потребами.
Гострої критики зазнав, зокрема, потенціальний суперник Сталіна у боротьбі за лідерство у партії Л. Троцький. Його звинувачували у «підкопі під неп», закликах до індустріалізації за рахунок зниження закупівельних цін на сільськогосподарську ‘ продукцію і підвищення їх на промислову,|Майже всі керівники України, в тому числі Л. Каганович (тоді генеральний секретар ЦК КП(б)У), Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар виступили проти Л. Троцького. Нечисленні його прихильники в Компартії України — І. Дашковський, Н. Гордон, М. Голубенко, Я. Дробніс — не мали підтримки.
XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) висловився за прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, за госпрозрахунок та інші елементи непу. Й. Сталін переконав більшість з’їзду, в тому числі М. Бухаріна та його прихильників, виключити Троцького з партії. Тим самим з політичної арени був усунутий один з найпослідовніших противників Й. Сталіна. Останньому це відкрило шлях до необмеженої влади в партії та державі.
План першої п’ятирічки.
XV з’їзд ВКП(б) прийняв директиви щодо першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Модернізаційні процеси, згідно з цим планом, мали охопити усі сфери життя, у тому числі промисловість.
Відповідно до основних показників п’ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929 р. вони були затверджені XI Всеукраїнським з’їздом радКапіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд крб. Це досить багато, якщо зважати, що в цілому на капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб. Планувалося завершення будівництва Дніпровської гідроелектростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, заводів, фабрик. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 раза, продукції машинобудування, головним чином важкого, — у 3 рази, хімічної промисловості — у 3,5 раза.
П’ятирічний план потребував великих зусиль українського народу, але не обіцяв відповідного поліпшення його життя. Він закріплював традиційну структуру народного господарства, усталену ще до революції, котра ґрунтувалася на видобувних галузях і первинній обробці сировини..
Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. та її наслідки.
Відразу після завершення роботи XV з’їзду ВКП(б) почався перегляд його рішення вести господарське будівництво в рамках нової економічної політики. Приводом до цього стала хлібозаготівельна криза взимку 1927/28 р. Урожай 1927 р. був невисоким. Ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян, тому вони не погодилися здавати зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925/26 р. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. У січні Й. Сталін у виступах перед місцевим партійно-радянським активом Сибіру звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-му статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи хлібозаготівель замінювались адміністративно-судовими. По суті, йшлося про повернення до продовольчої розкладки.
Аналіз кризи хлібозаготівель розглядався на квітневому і липневому пленумах ЦК ВКП(б)^1928 р. На цих пленумах виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна і М. Бухаріна до розв’язання економічних проблем. М. Бухарін був одним з найпослідовніших прихильників непу. Кризу хлібозаготівель 1927-1928 рр. він пояснював недоліками в роботі державного апарату, його невмінням враховувати економічну кон’юнктуру. Зі свого боку, Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства. На його думку, по мірі «просування до соціалізму» опір «класового ворога» зростатиме. Ця теорія всі труднощі й проблеми в економіці та інших сферах суспільного життя списувала на прояви підступності противників радянської влади. А через те і подолання труднощів соціально-економічного розвитку зводилося до боротьби із «внутрішнім ворогом».
Незгода з поверненням до методів «воєнного комунізму» проявлялась і серед партпрацівників в Україні. На липневому пленумі ЦК КП(б)У 1928 р. секретар Запорізького окружкому М. Ікс заявив: «Я не без деякого остраху хочу внести пропозицію, що пролунає різким дисонансом. Я хочу запропонувати з 1 липня, або із сьогоднішнього дня, припинити ударні темпи хлібозаготівель, які ми тепер проводимо... Треба прямо заявити, що останнім часом ми хліб не купуємо, а збираємо». Пропозиція М. Ікса була відкинута, а настрої, що відбилися в його промові, секретар ЦК КП(б)У ГІ. Постишев оголосив «небезпечними».
"Розкуркулення" і насильницька колективізація. Причини і наслідки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні
Розкурку́лення — операція експропріації селянських господарств у 30-ті роки XX століття в Україні, складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) СРСР від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (так званих куркулів; в Україні їх було близька 1,5 %), на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.
24 жовтня 2007 року Служба Безпеки України виступила з ініціативою розсекретити справи про розкуркулення українських селян, які є в розпорядженні СБУ та МВС. Прес-секретар Служби Безпеки України також зазначила, що від дій комуністичної влади СРСР, спрямованої на так зване розкуркулення, постраждало близько 500 тис. осіб.
Причини насильницької колективізації. По-перше, це теоретична установка більшовиків, що рано чи пізно колективне господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, якщо Ленін і його прихильники після невдалих експериментів часів "воєнного комунізму" вважали, що для досягнення такого завдання потрібна буде ціла епоха, то сталінське керівництво вирішило зробити це за кілька років звичними насильницькими методами. По-друге, це проведення індустріалізації, для забезпечення якої були необхідні чималі кошти. Щоб отримати їх, закордон почали продавати хліб, який селяни дуже неохоче віддавали державі за безцінь. Сталін вважав, що колективізація допоможе встановити повний контроль над селянами і забезпечить належний рівень поставок хліба. Курс на "суцільну колективізацію" офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Сталін називав колективізацію "революцією зверху". Він мав рацію. Усуспільнення власності селян здійснювалося не добровільно, а насильно, під загрозою репресій і неминучої ліквідації господарств.
Суцільна колективізація в Україні почалася в кінці 1929 р. Вона передбачала створення як колективних господарств з максимальним рівнем Усуспільнення, тобто комун, так і артілей. Одночасно проводилось Розкуркулення, хоча не було навіть чітко визначено, кого вважати куркулем. До куркулів відносили не лише тих, хто використовував найману працю, а й хто просто жив більш заможно, ніж сусіди по селу.
Причинами голодомору 1932-1933 років була насильницька колективізації, хлібозаготівельна криза, насильницьке вилучення зерна у населення (Прийняття Закону «Про 5 колосків» - масові репресії).
Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р., так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої.[1] Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території Української СРР[2] та Кубані[3], переважну більшість населення якої становили українці, та склав 6,122 млн втрат ненародженими[4][5]. Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[6].Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української СРР[3], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[7]. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[8][9], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР знало про факти загибелі людей від голоду[10][11].
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. презент. та відео, скласти корткий конспект
13.04
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: БЕЗПЕКА ЕТИКА ПОВЕДІНКИ У МЕРЕЖІ
ПРАВИЛА Інтернет-БЕЗПЕКИ І Інтернет-ЕТИКИ
ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ
Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, номер школи) без дозволу батьків.Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або вчителів - вони знають, що треба робити.
Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це батьків, і нехай вони підуть на першу зустріч разом з вами.Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.
Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.
Завжди дотримуйтесь сімейних правил Інтернет-безпеки: вони розроблені для того, щоб ви почували себе комфортно і безпечно у мережі.
Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині, окрім випадків, коли поруч з вами батьки.
Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині, окрім випадків, коли поруч з вами батьки.
Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.
У електронних листах не застосовуйте текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ - це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити вашого співрозмовника.
Не надсилайте у листі інформації великого обсягу (картинки, фотографії тощо) без попередньої домовленості з вашим співрозмовником.
Не розсилайте листи з будь-якою інформацією незнайомим людям без їхнього прохання - це сприймається як "спам", і звичайно засмучує користувачів мережі.
Завжди поводьтеся у мережі так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами!
Безпека в Інтернеті
Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися
Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому – зараз це не фантастика, а реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. І це стало можливим завдяки Чату, вКонтакті та іншим подібним сайтам.
Тобі відомо, що таке Чат? Так, дійсно, це швидкий спосіб знайти для себе нових друзів, поспілкуватися з ними на будь-які теми, отримати корисні поради. А вКонтакті ще можна побачити фотокартки, відеоролики і мати уявлення з ким розмовляєш, завдяки тій інформації, яку розміщує на своїй сторінці людина. Але спілкування в Інтернеті приховує небезпеку, яка проявляється в тому, що ти не бачиш свого віртуального знайомого, а тому не можеш бути впевнений у тому, що ця людина безпечна для тебе. Ти можеш вважати, що спілкуєшся зі своїм однолітком, а він або вона насправді може виявитися дорослим чоловіком або жінкою, а ще гірше – злочинцем.
Отже, пам’ятай про те, що спілкування у чаті, вКонтакті та на інших подібних сайтах поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для тебе. Тому, щоб уберегти себе від неприємностей ти повинен постійно пам’ятати нескладні правила безпечної поведінки під час бесіди з незнайомцями або новими друзями, з якими ти познайомився саме в Інтернеті, а не в реальному житті.
Ми розповімо тобі про ці правила, а також про ті небезпечні ситуації, в які вже потрапляли юні користувачі, які спілкувались по Інтернету. Ти маєш знати про всі небезпеки, які містить у собі подібне спілкування.
Увага!Завжди пам’ятай про те, що ти спілкуєшся з людиною, про яку тобі нічого невідомо, тому не довіряй їй свої таємниці або думки. Краще поділися ними зі своїми батьками чи справжніми, а не віртуальними друзями.
СПІЛКУЮЧИСЬ В ІНТЕРНЕТІ ТИ, ЗАРАДИ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, НЕ ПОВИНЕН НІКОЛИ:
- повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
- розміщувати фотокартки, на яких ти оголений або у нижній білизні чи піжамі, а також відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
- повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Твій пароль як ключ від твоєї квартири, тому нікому його не віддавай!;
- казати, що ти вдома знаходишся один;
- казати, що ти сам знаходишся перед комп’ютером. Скажи краще, що час від часу до тебе у кімнату навідуються твої батьки;
- обговорювати теми, які тобі неприємні або яких ти соромишся;
- показувати віртуальному другу перед Веб-камерою своє тіло або якісь його частини, робити те, що тобі не подобається.
- відповідати на питання, які стосуються твого особистого життя або твого тіла. Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі і ніхто не має права розмовляти про нього з тобою!;
- розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
- відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету;
КРІМ ТОГО:
- при реєстрації у Чаті ніколи не заповнюй поля, де від тебе вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще вигадай для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для твоєї безпеки. Взагалі, для реєстрації у Чаті, вКонтакті та на інших подібних сайтах створи для себе окрему електронну поштову скриньку;
- коли вигадуєш у Чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на твоє прізвище. Також він не повиненстосуватися твого зовнішнього вигляду;
- у вКонтакті та подібних сайтах обмеж доступ до твоєї сторінки невідомих тобі людей. Додавай до списку своїх друзів лише тих, кого ти добре знаєш у справжньому житті;
Пам’ятай: спілкування в Інтернеті не є твоїм обов’язком, тому якщо тобі це більше не подобається або тебе лякають твої Інтернет-друзі, то лише вимкни комп’ютер і не повертайся більше до спілкування онлайн!
Увага! Ніколи за жодних умов не погоджуйся на особисту зустріч у реальному світі зі своїм Інтернет-другом. Якщо ти все-таки вирішив зустрітися з ним, то нехай обов’язково батьки чи інші дорослі, яким ти довіряєш,прийдуть з тобою на зустріч. Ти можеш також сказати про це своєму віртуальному другу. Місце для зустрічі повинно бути таким, де постійно знаходиться багато людей, наприклад, парк розваг, каток.
Якщо твій знайомий з Інтернета постійно вимагає від тебе зустрітися з ним або щось зробити для нього, продовжує це робити, незважаючи на твою відмову або небажання, то ти обов’язково маєш розповісти про це своїм батькам або іншим дорослим, яким ти довіряєш!
Запамятай! Неможна розкривати і ділитися в соціальних мережах (та і загалом, зустрічаючи незнайомців) особистими даними:
- місцем прогулянок;
- номером телефону;
- часом коли вдома відсутні батьки;
- адресою;
- номерами банківських карток;
- повним ім’ям та іменами членів своєї родини
Така обізнаність — запорука безпеки дитини як в реальному світі, так і у віртуальному просторі.
Кібербулінг
Кібербулінг – психологічне насильство в мережі, переслідування з боку однолітків, що проявляється у вигляді знущань, насмішок, залякувань, інших дій, які негативно впливають на психічний стан підлітка.
Вільне володіння необхідними технологіями дозволяє «агресорам» створювати іменні сайти образливого змісту, поширювати чутки, викладати фото-або відеоматеріали, що принижують гідність дитини або займатися від його імені кібер тероризмом, що загрожує безпеці дітей.
У дитини створюється відчуття безвиході, навіть вдома його не залишає почуття тривоги, він впадає в депресію. Інформаційна атака може призвести до суїциду.
Тінейджери рідко звертаються за допомогою, сумніваючись, що будуть зрозумілими та бояться заборони на користування інтернетом. Необхідно знати, знущання в мережі карається чинним законодавством. Варто відразу звернутися в правоохоронні органи з наданням доказів.
Кібермисливці
Ким є типові інтернет-співрозмовники?
Соціологічні опитування про безпеку дітей-підлітків в інтернет мережі надають такі дані про контакти:
- родичі – 43 %;
- віртуальні друзі – 21%;
- незнайомі люди – 36%;
Однак за великим рахунком віртуальні друзі – теж незнайомці. Таким чином, велику частину свого часу в мережі діти приділяють спілкуванню з сторонніми людьми, діляться своїми переживаннями, секретами, планами.
Кібермисливці – хороші психологи, встановивши контакт на форумі, при обміні миттєвими повідомленнями в чаті, вони досить швидко набувають статусу друзів.
Спочатку входять в довіру, оточуючи турботою і розумінням проблем, вислуховують, підтримують. Після цього «друг» поступово вносить до розмови нотки сексуальності, відбувається обмін фото, демонстрація матеріалів еротичного характеру.
Мета кібермисливця – особиста зустріч.
Шахрайство
Шахраї і способи їх дії йдуть в ногу з часом. Необізнаність і наївність дітей роблять їх легкою здобиччю. Один із способів обману – це «виграш». Повідомлення про приз (автомобіль, комп’ютер, телефон тощо). І для цього просто потрібно повідомити дані електронної картки (батьків) і повідомити цифри, які прийшли в смс на номер.
Чи варто пояснювати, до яких наслідків призведе подібна інформація в руках шахраїв? Для того, щоб здійснити покупку в інтернет-магазині, зазвичай достатньо повідомити реквізити банківської картки і смс-код підтвердження платежу. І те, і інше підліток добровільно повідомляє «щедрим дядькам», які обіцяють приз.
Все це і багато іншого виключає саме поняття – безпечний інтернет. Повністю обмежити доступ в кіберпростір неможливо, та й не потрібно. Величезна кількість розвиваючої корисної інформації, літератури, музики і просто спілкування за інтересами, зв’язок з родичами і друзями – все це можна знайти в інтернеті. Достатньо знати правила поведінки, щоб забезпечити особисту безпеку дитини шкільного віку в інтернеті.
Д/З: пар.5, перегл.відео та презент.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ТЕМА: ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
https://www.youtube.com/watch?v=kfWX52mUdG0
https://www.youtube.com/watch?v=xiYfuBI_EtM
https://www.youtube.com/watch?v=kkt_AVxL-8c
https://www.youtube.com/watch?v=gmUN0FF0BKY
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-na-temu-forsovana-industrializacia-216271.html
Форсована індустріалізація
Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української СРР з кінця 1920-х років до 1941 р.
Мета
- Створення великого машинного виробництва з метою ліквідації техніко-економічної відсталості.
- Створення економічної бази для побудови комунізму.
- Зміцнення обороноздатності СРСР.
Основні заходи
- 1925 р. - проголошення курсу на індустріалізацію на XIV з'їзді ВКП(б).
- 1929 р. - прийняття рішення про прискорену (форсовану) індустріалізацію на листопадовому пленуму ЦК ВКП(б).
- 1928 - 1932 рр. - перша п'ятирічка.
- 1933 - 1937 рр. - друга п'ятирічка.
- 1938 - 1941 рр. - третя п'ятирічка.
Результати, наслідки.
- Перетворення СРСР на індустріально-аграрну державу.
- Прискорення розвитку важкої промисловості ("Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", ХТЗ, ДніпроГЕС).
- Уповільнення розвитку легкої, харчової промисловості та сільського господарства.
- Зниження життєвого рівня населення.
У 2-й пол. 1920-х рр. компартійно-радянська номенклатура, згуртована навколо Сталіна, знову повернулася до гасел «воєнного комунізму» та «розгорнутого будівництва соціалізму». Сталінський варіант економічної основи радянського устрою ґрунтувався, як і ленінський, на комуністичній доктрині, викладеній у партійній програмі 1919 р.
У грудні 1925 року XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію, однак він не вирішив питання про кошти для її проведення. На пленумі ЦК ВКП(б), який розглядав у квітні 1926 р. проблему фінансування, було вирішено, що єдино можливим джерелом для її проведення могла стати реорганізація сільського господарства – колективізація. Водночас актуалізувалося питання капітального будівництва. Гроші на спорудження новобудов брали із аграрного сектору.
У 1927–1928 рр. виникли «ножиці цін» між промисловими товарами і сільськогосподарськими продуктами, штучно встановленими державою для викачування ресурсів із села. Взимку 1928 р. селяни відмовилися продавати зерно державі за низькими цінами, що спровокувало хлібозаготівельну кризу.
Коли адептів «надідустріаліазації» Троцького, Зінов’єва і Камєнєва на XV з’їзді партії у 1927 р. вивели зі складу політичного керівництва, Сталін та його послідовники самі перехопили ідею «надіндустрілізації». Його прихильниками виявилися членами партійно-державного керівництва України, у тому числі генеральні секретарі ЦК КП(б)У Л. Каганович і С. Косіор, голова РНК УСРР В. Чубар, голова ВУЦВК Г. Петровськ
.Індустріальна гонитва
У 1928 р. країна розпочала виконання першого п’ятирічного плану. Капіталовкладення в основні промислово-виробничі фонди України зростати рік у рік, збільшившись із 438 млн крб. у 1928 р. до 1 млрд. крб. у 1931 році.
Продиктовані Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були нереальні – 37,7% за рік. Тоді як за офіційною статистикою середньорічний темпи промислового зростання за роки першої п’ятирічки становили тільки 15,7%.
В Україні п’ятирічний план передбачав вкладення у важку індустрію переважної частки асигнованих коштів – 87,5%, а в легку і харчову промисловість – 12,5%. Однак цей показник був перевиконаний: капітальні вкладення у важку промисловість сягнули 90,5%, а в легку й харчову – 9,5%. На першому місці перебувала металургія, потім – машинобудування, електроенергетика та паливна промисловість.
На поч. 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки – за 4 роки і 3 місяці (тобто, до кінця 1932 р.). У другій п’ятирічці (1933-1937) були запроектовані помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції – 13-14%, що ліквідувало гостроту народногосподарських диспропорцій. У другій п’ятирічці, як і в першій, 9/10 капіталовкладень спрямовувалося у важку промисловість. У цей час була подолана інфляція та досягнута стабілізація цін. Загальний рівень цін істотно підвищився.
Серед промислових об’єктів перших п’ятирічок у СРСР виділялися 35 новобудов, на кожну з яких було витрачено до 1936 р. понад 100 млн крб. З них в Україні розміщувалися 12 об’єктів – 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств, тобто третина від загальносоюзних об’єктів. До новобудов належали три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Гігантами серед реконструйованих підприємств були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні заводи: у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Комунарську (Алчевську).
В республіці була відбудована кольорова металургія. У 1938 р. до складу цієї галузі входило 14 підприємств. Безсумнівним лідером тут був Дніпровський алюмінієвий комбінат. Також було заново створена хімічна промисловість, зокрема побудовано один із найбільших у світі содонних заводів – Донсоду (в Лисичанську). У роки довоєнних п’ятирічок Рубіжанський комбінат із виробництва анілінових барвників став одним із найбільших у Європі.
В Україні було зведено чимало великих підприємств-гігантів союзного, європейського та світового значення. Зокрема, внаслідок реконструкції Луганський паровозобудівний завод зрівнявся за своєю потужністю з найбільшим у світі заводом компанії «Амерікен локомотив» і відіграв істотну роль у технічній реконструкції залізничного транспорту СРСР. Навесні 1930 р. у Харкові відбулося закладення найбільшого у світі верстатобудівного заводу. У 1934 р. почав функціонувати найбільший у Європі Харківський турбогенераторний завод. Харківський завод «Серп і молот» спеціалізувався на виробництві молотарок для всього СРСР. Київський завод «Ленкузня» став одним із найбільших в СРСР підприємств річкового суднобудування, головною базою постачання пароплавів і барж для Великого Дніпра.
Ресурси, виділені для електроенергетики, дозволили розгорнути будівництво великих районних електростанцій і заводських електростанцій районного значення. Особливо великі темпи нарощування потужностей електроенергетики спостерігалися на Донбасі. Загалом за період перших п’ятирічок постали Штерівська, Криворізька, Сіверськодонецька, Київська, Харківська, Дніпродзержинська ДРЕС та Червонозаводська і Київська ТЕЦ.
Символом радянської індустріалізації став Дніпрогес, закладений навесні 1927 р. Турбогенератори поставляли американська фірма «Дженерал електрик», що на той час були найвищим виробничим досягненням у світовій енергетиці. Перший електрогенератор постав до ладу у жовтні 1932 р., а в роки другої п’ятирічки було введено чотири агрегати другої черги, після чого ГЕС вийшов на проектну потужність. Завдяки посиленому будівництву електростанцій СРСР на кінець другої п’ятирічки перемістився з 11 місця в світі на 2.
Загалом у другій п’ятирічці СРСР вийшов на друге місце у виробництві продукції чорної металургії (після США). В УРСР за 1928-1937 рр. виплавка чавуну збільшилася у 3,9 рази, сталі – у 3,6 рази, виробництво прокату – в 3,2 рази.
Індустріальна гонитва призвела до обмеження життєвого рівня населення. Економічні труднощі оголошувалися пропагандою неминучими й цілком природними. Метод «підхльостування» полягав не тільки у запровадженні завищених планів, а й у спробах змусити виконавців утілювати ці плани в життя за допомогою терористичних методів.
«Соцзмагання»
Поряд з індустріалізацією у країні розгорнулася кампанія з «соціалістичного змагання». Ініціативу в цьому процесі взяли донецьким шахтарям. Вугледобувна промисловість була найбільш «вузьким місцем» у промисловості. 9 травня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання – це не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво ним – на партію.
Поряд з індустріалізацією у країні розгорнулася кампанія з «соціалістичного змагання». Ініціативу в цьому процесі взяли донецьким шахтарям. Вугледобувна промисловість була найбільш «вузьким місцем» у промисловості. 9 травня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання – це не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво ним – на партію.
Намагаючись підвищити продуктивність праці, уряд вирішив організувати новий робітничий почин і поширити його методами змагання. Взірець вимагалися знайти знову-таки серед шахтарів. Рекорд організував на кадіївській шахті «Центральне-Ірміно». У ніч на 31 серпня 1935 р. молодий робітник О. Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником й кріпильником. Це дало йому можливість вирубати за зміну 102 т вугілля – в 14,5 рази більше за норму. Стаханову кріпили лаву два робітники.
Керований партійними, профспілковими та комсомольськими організаціями підприємств стахановський рух швидко поширювався по всій країні. Питома вага стахановців серед робітників залізорудної промисловості в Україні зросла з 12% у листопаді 1935 р. до 24% у серпні 1936 р., в чорній металургії – відповідно з 5 до 25%, у машинобудуванні – з 12 до 32%. Ефективність стахановського руху спочатку була високою. Середньомісячний видобуток вугілля на одного працівника на Донбасі зріс з 16,2 т у 1934 р. до 20,8 т. у 1936 р. Рекорди стахановців стали підставою для істотного підвищення в 1936 р. норм виробітку і планових завдань. Однак у 1937 р. у заробітній платі робітників було відновлено граничну межу. Ефективність стахановського руху стрімко пішла на спад.
Підсумки індустріалізації
Індустріалізація кардинально змінила структуру господарства України. Суттєво змінилося співвідношення між сільським господарством та промисловістю. За 1928–1937 рр. у валовій продукції великої промисловості України підвищилася питома вага таких галузей як машинобудування та металообробка (з 13,6 до 29,8%), хімічної індустрії (з 2,95 до 7%), електроенергетики (з 1 до 3,1%), текстильної промисловості (з 2,4 до 3,1%).
Індустріалізація кардинально змінила структуру господарства України. Суттєво змінилося співвідношення між сільським господарством та промисловістю. За 1928–1937 рр. у валовій продукції великої промисловості України підвищилася питома вага таких галузей як машинобудування та металообробка (з 13,6 до 29,8%), хімічної індустрії (з 2,95 до 7%), електроенергетики (з 1 до 3,1%), текстильної промисловості (з 2,4 до 3,1%).
Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості низку західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу й машин випередила Францію та Італію. Проте за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу ховалися невтішні економічні результати. Промисловість здебільшого розвивалася у Донецько-Придніпровському районі, що викликало територіальні диспропорції у розвитку окремих регіонів України. Донбас став «всесоюзною кочегаркою». Відірваність від кінцевого споживача зробила виробничі цикли всередині групи «А» самодостатніми. Кінцевими споживачами її продукції був військово-промисловий комплекс. Зумовлений високими темпами капітального будівництва прогрес у промисловості майже не позначився на матеріальному добробуті населення
Створена в 1930-х роках модель управління виробництвом була командно-директивною. Компартійно-радянська олігархія використовувала ресурси цілком підпорядкованого їй суспільства так, як вважала за потрібне. Індустріалізація мала на меті розбудувати воєнно-промисловий комплекс, розвиваючи промисловість групи «А» (виробництво засобів виробництва), тоді як галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом.
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. відео та презент., скласти короткий конспект
12 жовтня 1924 року ІІІ сесія ВУЦВК прийняла постанову про утворення Молдавської АРСР. Наступного 1925 року на I Всемолдавському з'їзді Рад в Балті були встановлені кордони автономії та прийнята конституція, визнана українською владою 10 травня того ж року. Відповідно до прийнятої конституції, почалося формування органів управління республікою і органів місцевого самоврядування.[1]
ТЕМА: ІНДІЯ. КРАЇНИ ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ
ТЕМА: ІНТЕРНЕТ
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. відео та презент., скласти короткий конспект
Наслідки політики українізації (коренізації)
- У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.
- Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.
- Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.
Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М. Зеров, Г. Косинка, М. Рильський, В, Яловий, В. Сосюра, Лесь Курбас, О. Довженко, Г. Верьовка та ін.
Поступово політика українізації почала виходити за дозволені центром межі. Вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у тому числі й український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М. Хвильовий, нарком освіти з 1924 до 1926 р. 0. Шумський, економіст М. Волобуєв.
М. Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського. Пристрасний заклик до українців йти власним шляхом був висловлений у його знаменитому гаслі «Геть від Москви». О. Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича, який гальмував процес українізації. М. Волобуєв переконував, що економіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.
Згодом «хвильовізм», «шумськізм» і «волобуєвщина» були оголошені проявом «буржуазного націоналізму», небезпечним «націоналістичним ухилом». Від кінця 1920-х pp. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін наказав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.
Кримська Автономна Соціалістична Радянська Республіка
Створена 18 жовтня 1921 радянським державним і партійним діячем татарином Саїд-Галієв Сахиб-гару. Першим фактичним головою республіки став кримський татарин Велі Ібраїмов, якого пізніше, 1928, репресували та незаконно розстріляли.
У 1924 ліквідований наркомат національностей. Після цього «Особливе представництво» перейшло до ведення ВЦВК, його завданням вважалося вирішення в урядових органах РСФРР питань господарчого та культурного будівництва Криму. Діяло до грудня 1938, доки остаточно не було ліквідоване.
Автономію ліквідували 30 червня 1945 після депортації з Кримського півострову кримських татар, греків, болгар, німців.
Молда́вська Автоно́мна Радя́нська Соціалісти́чна Республіка
12 жовтня 1924 року ІІІ сесія ВУЦВК прийняла постанову про утворення Молдавської АРСР. Наступного 1925 року на I Всемолдавському з'їзді Рад в Балті були встановлені кордони автономії та прийнята конституція, визнана українською владою 10 травня того ж року. Відповідно до прийнятої конституції, почалося формування органів управління республікою і органів місцевого самоврядування.[1]
Молдавська АРСР була створена як засіб політичного тиску на Румунське королівство. Саме тому радянське керівництво намагалося підкреслити відмінності між румунами і мешканцями лівобережжя Дністра. Для цього на початку 1920-х років в автономії почалася кампанія по самоідентифікації молдаван як окремого народу. Був розроблений молдовський алфавіт на основі кирилиці, молдовська мова була оголошена окремою мовою, а не діалектом румунської. В ході кампанії було дано поштовх розвитку молдовської культури, а також були відкриті нові навчальні заклади з вивченням мови. Якщо в 1917 році на лівоборежі Бессарабії 80% населення були безграмотні, то до 1937 року в республіці залишилося лише 3% неписьменних громадян. До моменту утворення Молдавської АРСР в ній існувало всього 11 шкіл з молдовською мовою навчання, а до 1939 року їх чисельність зросла до 135.[2]
Д/З: опрац. поданий матеріал, перегл. відео та презент., скласти короткий конспект
ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ
ТЕМА: ІНДІЯ. КРАЇНИ ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ
Д/З: пар., перегл. відео та презент.
ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА
ТЕМА: ІНТЕРНЕТ
Інтерне́т (від англ. Internet), всемере́жжя, міжмере́жжя — всесвітня система сполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітнього павутиння (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.
Станом на 2019 рік більшість населення Землі були під'єднані на мережі Інтернет[7].
Д/З: пар., перегл. відео та презент.
Немає коментарів:
Дописати коментар